здох як пес на одному з німецьких вокзалів, а потім, користуючись цим відразливим прикладом, цими рештками, доставку яких, як в’язки дров, залагоджено з колегами, знищила в духовному сенсі решту дітей, до того ж машиніст діяв не сам, а зі своєю дружиною; насправді він зламав їй чотири ребра під час сеансу екзорцизму, але вона своєю відданістю посприяла йому в послідовному знищенні всіх дітей — першої фізично, а решти духовно. Ось вона, як і у випадку родини дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна, де батька позбавили майна й загнали в домовину, а сестру перетворили на служницю, від якої, до того ж постійно, вимагають чергових подяк за християнську опіку, від якої безперервно, у будь-яку пору дня й ночі вимагається вдячність за найбільшу невдячність з усіх можливих, ось вона — нормальна родина, тобто безжальна й нищівна, що безжально нищить будь-які спроби відмежуватися від ладу, будь-які спроби окремості, будь-які спроби, скажімо це відверто, бути людиною, натомість родина, яку називають нормальною, а тому люблячою, ніжною, родина, яка з повагою ставиться до факту, що кожен із нас — окрема людина, підкреслюю — окрема й підкреслюю — людина, є рідкістю, надзвичайною рідкістю, вона в жодному разі не є нормою і в суті своїй ненормальна. Ненормальна родина ніколи не довела б до того, до чого доводять нормальні родини, як, наприклад, родина дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна або машиніста з Амштеттена, у яких дитині категорично забороняється мати індивідуальність, у яких у дитини ампутують індивідуальність, знищують її, не жаліючи ні сил, ні засобів, оскільки дитина в такій родині зачинається, народжується та виховується не для того, щоб цілком стати людиною, вона фабрикується для потреб діяльності родини, як колесо в більшій машинерії, яке мусить обертатися за заздалегідь встановленими правилами, до того ж дитина на ці правила не має ні найменшого впливу, хоч мало не від моменту народження, від моменту перших проблисків власної свідомості, одразу пригнічених чужими правилами, усвідомлює, що ці правила встановлені всупереч їй, ба більше, що вони прагнуть її беззастережного підпорядкування і, як наслідок, знищення. Якщо хто-небудь, як, наприклад, найстарший син машиніста з Амштеттена, наважується на непослух, то оголошує формальну війну, у якій він перебуває в заздалегідь програшній позиції, оскільки оголошує її не конкретному правилу, а цілій родині, цілій машинерії, де він мав бути колесом і з ентузіазмом обертатися, а став перепоною, тому машина, тому родина, використовуючи всю свою парову потужність, спочатку намагатиметься його приборкати дедалі жорстокішим пригнобленням та урізанням і, врешті-решт, його знищить, так, як це було з найстаршим сином машиніста з Амштеттена, який міг повернутися додому лише як предмет, внесений у відомості як в’язка дров. Отже, хтось міг би аргументувати, що кращу долю приготувала собі сестра дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна, яка підкорилася, прийняла визначене їй місце й туркотіла в машині під орудою дружини аптекаря та її чоловіка, однак такою ціною вона вижила, але в реальності доля сестри аптекаревої дружини, зведеної до ролі служниці, навіть гірше, до ролі безплатної служниці, якій постійно доводиться дякувати сестрі та шваґрові за їхнє надзвичайне та