Влад знову подивився на Катерину. Точніше, це була вже не Катерина, а її бездиханне тіло, що сиділо, обіперте об стіну.
Він ніколи не бачив мертвого тіла, принаймні так зблизька. Лише по телевізору мигцем: якось не цікавили його мертві тіла. А тут – Катерина, до якої він колись усе-таки був небайдужий.
Його долали дивні суперечливі відчуття. Із одного боку, до кінця не вірилось, що перед ним мертва жінка, голос якої він чув ще кілька хвилин тому. З іншого ж, насувалось страшне усвідомлення якогось кошмарного божевілля.
Чому її вбили? За що? І головне: ЯК?! У неї точно не стріляли, її не душили й не били по голові. Узагалі, все було тихо і дивно. Дуже, дуже дивно.
Він чув, як вона просила не чіпати когось. Мабуть, мала на увазі його, Влада? Це ж треба… Сама на днях погрожувала стерти його на порох, а тут раптом, на порозі власної смерті, благала не чіпати його. Мабуть, справді любила… У грудях стиснулось.
Влад зітхнув і підійшов до вікна. Хотів відчинити кватирку, але згадав, що нічого не можна чіпати. Він увесь спітнів. Ліпше би пітнів на сцені! Який чорт потягнув його сюди?
Усе. Годі панікувати! Він набрав повні груди повітря і повільно випустив. На другому вдихові у двері постукали. Влад видихнув і швидко вийшов у коридор.
За дверима стояло двоє міліціонерів.
– Добрий день. Це ви викликали міліцію? – спитав один з них, високий худорлявий чоловік в окулярах.
– Так, я. Не знав, кого викликати, тому вирішив вас, бо «швидка» їй точно вже не знадобиться…
– Старший сержант Миколайчук, – представився чоловік.
– Молодший сержант Карпенко, – відрекомендувався другий, теж високий, трохи міцнішої статури.
– Будь ласка, прошу. – Влад пропустив їх до квартири і вказав кивком на кухню. – Вона там…
Міліціонери мовчки пройшли до кухні. Влад посунув за ними, щосили намагаючись урівноважити дихання.
– Ви її знаєте? – уважно оглядаючи тіло, спитав старший сержант Миколайчук.
– Так. Це моя колишня колега, Катерина Марченко. Деякий час ми працювали разом у нашій філармонії.
– Це ви виявили тіло? – спитав Миколайчук і витягнув з кишені блокнот.
Влад ствердно кивнув.
– Як це сталось?
– Справа в тому… Можна, я відчиню кватирку?
– Так, будь ласка.
– Справа в тому, – вів далі Влад, відчиняючи кватирку, – що це помешкання я винаймав упродовж кількох років, воно було потрібне мені в особистих цілях. Творчих цілях, – швидко додав він. – Я музикант… Цього місяця термін оренди закінчується, я прийшов забрати речі, щоб лишити квартиру в порядку… а тут… ось… Я просто шокований! Я не розумію, як таке могло трапитись! Це якесь суцільне божевілля!
– То ви не жили тут постійно, я правильно розумію?
– Ні. У мене є власна квартира. Узагалі, я давно тут не був, – зітхнув Влад. – У мене купа різних справ і клопотів. Було не до цієї квартири…
Старший сержант Миколайчук ретельно занотовував у блокноті. Молодший сержант тим часом оглядав усе довкола. Він нахилився і підійняв з-під столу шприц.
– Як вам таке? – задоволений знахідкою, звернувся він до свого колеги. – Схоже, вона вирішила піймати кайф.
– Усе може бути, – погодився Миколайчук. – Але стверджувати напевне ми цього не можемо. Це підтвердить чи заперечить лише експертиза. Залучіть до справи. – Він перевів погляд на Влада. – Підемо далі. Скажіть, як тут опинилась ця жінка? Вона тут жила?
Влад опустив очі.
– Ми зустрічалися тут час від часу. Вона також мала ключа, але я не очікував застати її тут.
– Це була ваша подруга?
– Ну-у, не зовсім подруга. Кажу ж, ми просто іноді зустрічалися. Репетирували, знаєте. Я скрипаль, вона співачка, нам потрібно було більше часу, аніж ми мали у філармонії. Але ці зустрічі припинилися місяців чотири тому, бо вона зникла. Отже, необхідність репетицій відпала.
– Зникла? Тобто звільнилась?
– Ні. Саме зникла. Мене тоді не було в місті, я був у відпустці. Але колеги мені розповіли, що вона зникла без будь-яких пояснень.
– Ви не контактували з нею після того? Можливо, по телефону?
– Ні. Не мав такої потреби. Я взагалі змінив сім-картку.
Старший сержант відірвався від блокнота і знов уважно подивився на обличчя Катерини. Затим перевів не менш уважний погляд на Влада.
– Вона мертва не так давно, не більше двох годин. Як так сталося, скажіть, будь ласка, що ви прийшли сюди після тривалого часу саме в день і майже в час її смерті? – міліціонер пильно дивився на Влада з-під окулярів.