І Макс очікував. Мусив. Бо іншого виходу в нього не було. Він нічого з цим не вдіяв би. Усе марно, марно, утім… Добре, що все це припинилось учора ввечері.
Який же він несказанно радий, що нарешті скінчились його муки, його терзання! Макс досі не вірить у те, що сталось, бо сталось це так раптово, так несподівано і так добре! З ним просто не могло такого статись. Не могло, але сталось.
Головне тепер – не перестаратись. Але й не втратити пильності. Бо якщо це станеться знову… Ні, цього не можна допустити, у жодному разі. Але ж як? Від жінок чого завгодно можна чекати. Із ними розслаблятися не можна. Треба пильнувати. Бо сьогодні вона нібито небайдужа до тебе, а вже завтра небайдужа до іншого. Їм довіряти – собі ж гірше. Кому, як не Максу, це добре відомо? Хто, як не Макс, натерпівся від жінок найбільше? Хоча Христина видається не такою, як усі. Вона якась особлива.
Макс не помилився. Вона справді була особливою. Угадувала всі його думки, відчувала його настрої і бажання. Вона була ніжною, чуйною і дуже милою. Макс тішився, але в глибині душі неспокій не полишав його ні на мить. Йому не могло так пощастити. Не могло! Це ж він – невдаха Макс, якого полишають жінки! Хіба могло йому раптом так поталанити з жінкою?
Щось мало бути не так. Щось просто мусило бути не так! Що саме – він поки не знав. Але відчував, що рано чи пізно обов’язково щось піде не так. Бо так траплялось завжди.
Він настільки звик бути самотнім, навіть у стосунках з жінками – особливо у стосунках з жінками! – що направду не міг повірити у своє щастя. Хіба ж він може відкинути минуле, усі невдачі й перестороги, і просто насолоджуватися життям? Певно що ні!
Щастя – воно таке крихке й нетривке… Є люди, створені для щастя. Але не Макс. Він не створений бути щасливим. І хто в цьому винен, хтозна. Мабуть, він сам. Щось із ним самим не так. Бо він же хоче цього, хоче понад усе. Але не виходить: кожна попередня невдача щоразу тягне його донизу. Це замкнене коло, яке не розімкнути.
Усе своє життя він звик пробивати собі шлях, б’ючись, мов риба об лід. Усе давалось йому тяжко, бо намагався бути ідеальним, щоб зберегти те, чого досягав.
І щоразу втрачав.
Першою пішла дружина: їй було мало його грошей, та й зв’язків хотілося, котрих у Макса не було, але їй вони чомусь привиділися. Він довго спинався на ноги, доки відчув, що готовий до нових стосунків.
Проте нові знайомства і стосунки неминуче призводили до нових розчарувань. Він старався, як тільки міг, щоб усе було добре, але марно. Щоразу жінки неодмінно полишали його, натомість обираючи собі таких, що Макс щиро не розумів, чим же гірший від них. Утім, коли жінки постають перед вибором, то часто схильні обирати «поганих хлопців». І чому їх тягне до них, наче вони медом намащені? Чого їм не вистачає поряд із нормальними мужиками? Чому хороші й часом навіть ідеальні їх не приваблюють?
Цього Макс, певно, ніколи не збагне.
2
Осінь почалася лише на календарі: поки було спекотно, як і в серпні, тиждень тому. Тільки вечори були дещо прохолоднішими, радше свіжими. Для Макса восени додавалось більше клопотів, бо починався новий навчальний рік і він мав читати лекції в університеті.
Того суботнього вечора Макс таксував. Як завше, сидів у припаркованій на стоянці автівці, занурений у роздуми. Згадував учорашній вечір, що провів його у Христини. Попри напругу, що його майже не полишала, коли він був наодинці із собою, зустрічі з Христиною наповнювали його приємністю й світлом. Йому таки вдавалося відволікатись і виринати із тих нав’язливих станів, що дедалі більше полонили його скривджену й добряче травмовану життєвим досвідом свідомість. Після зустрічей з нею Макс відчував полегшення. Ще був здатний його відчувати.
За роздумами він спершу й не помітив, як із подвір’я кафе, неподалік стоянки таксі, вийшла жінка. Роззираючись навсібіч, ніби її хтось переслідував, швидким кроком вона рушила до його автівки.
– Ви вільні? – спитала, підійшовши до прочиненого віконця.
– Так-так, прошу.
Жінка поспіхом умостилася на задньому сидінні й витягла з сумочки пудреницю. Вона щосили намагалася приховати свій неспокій. Дивлячись у дзеркальце пудрениці порожнім поглядом, жінка механічно намащувала і без того надміру напудрене лице.