У тремтливій руці чоловіка, що непомітно вислизнула з кишені, щось зблиснуло, й уже наступної миті Дем’ян відчув, як по його грудях тече щось тепле.
Болю не було. Не було й страху. Він узагалі нічого не зрозумів. Чи не встиг зрозуміти. Мабуть, у нього був шок від несподіваного, хоча й цілком передбачуваного повороту в цій незначущій балачці з якимсь неадекватним, дурнуватим п’яничкою.
Дем’ян тихо сповз на землю. Він поки не збагнув чому, адже все ж начебто нормально. Проте стояти він чомусь не зміг, його ноги мимоволі підкошувались, наче від безсилля.
Він лежав, притулившись щокою до холодної, вогкої землі й вдихав важкий, гнилуватий запах Усті. Затим глипнув услід чоловікові, котрий віддалявся, злякано озираючись на Дем’яна. Аж тепер він помітив у руці чоловіка закривавлений ніж, котрий той хапливо запихав назад до кишені.
І все збагнув.
Ні!!! Ні, ні, ні!!! Що ж цей покидьок наробив? Як він посмів?! Цього не було в планах Великого Дем’яна! Не було!!! Усе мало бути інакше, інакше!!!
Що тепер? Чи помітить його хтось? Чи він так і пролежить тут, не помічений ніким, як завше?
Може, покликати на допомогу? Дем’ян розтулив рота, щоб озватись, проте тієї ж миті захлинувся: черговий напад нестачі повітря. Такий невчасний. Такий недоречний.
Натомість із рота щось потекло. Щось солонувате, тепле і в’язке. Він закашлявся.
А поряд, здається, немає нікого.
Яно, Яно, де ти, Яно? Порятуй мене, Яно, як я тебе колись порятував отут, на цьому ж місці, пам’ятаєш?..
Стає так тепло…
Ні, холодно…
І світло?
Ні, здається, темно…
Як же?..
Травень 2009 – квітень 2015