Два пістолети. Один для Едді, інший — для Одетти… коли і якщо Одетта буде готова до того, аби отримати зброю. Він знову надів піджак Джека Морта й опустив дві коробки набоїв у праву кишеню, ще дві — в ліву. Піджак, що раніше лежав бездоганно, тепер набув потворних форм. Стрілець підняв магнум продавця, набої поклав собі в кишеню штанів, а револьвер швиргонув у протилежний бік кімнати. Коли він вдарився об підлогу, Жирдяй Джонні аж підстрибнув, знову пискнув і випустив у штани ще трохи теплої вологи.
Стрілець підвівся і наказав Жирдяєві повернутися.
10
Коли Жирдяй Джонні ще раз поглянув на прибацаного в синьому костюмі й окулярах з золотою оправою, у нього відвисла щелепа. На якусь мить ним оволоділа впевненість у тому, що чувак, який зайшов до крамниці, перетворився на привида, поки він, Джонні, стояв до нього спиною. Жирдяю Джонні здалося, що в цьому чоловікові він бачить іншого, набагато реальнішого — одного з тих легендарних лицарів пістолета, про яких, коли він був малим, часто робили кіно й телепередачі: одного з хлопців типу Вайета Ерпа, Дока Голідея, Бутча Кесіді.
А тоді в очах йому прояснилося, і він зрозумів, що зробив той шаленець: забрав у лягавих пістолети і начепив їх на себе. Взагалі-то з костюмом і краваткою ефект мусив бути кумедним, але чомусь смішно не було.
— Ключ до кайданів на прилавку. Коли поссемени прийдуть до тями, вони тебе звільнять.
Він узяв гаманець, відкрив його і — о диво — поклав на скляну кришку прилавка чотири двадцятидоларові банкноти. А потім засунув гаманець у кишеню.
— Це за набої, — сказав Роланд. — Я вийняв із твого револьвера кулі і збираюся викинути їх на вулиці. Думаю, без гаманця і з незарядженим револьвером їм важче буде звинуватити тебе у злочині.
Жирдяй Джонні ковтнув слину. Не часто траплялися в його житті такі моменти, коли йому відбирало мову, але зараз був саме той випадок.
— А тепер скажи мені, де найближча… — Пауза. — …найближча аптека?
І тут Жирдяй Джонні допетрав — чи, принаймні, йому так здалося, — в чому заковика. Авжеж, цей чувак — наркаш. Ось відповідь. Не дарма він такий дивний. Мабуть, обдовбаний по самі вуха.
— За рогом є одна. На Сорок дев'ятій, за півкварталу звідси.
— Якщо брешеш, я повернуся і всаджу тобі в голову кулю.
— Не брешу! — закричав Жирдяй Джонні. — Господом Богом клянуся! Всіма святими! Рідною ненькою клянуся…
Але двері вже зачинялися. Жирдяй Джонні трохи постояв у повній тиші, не ймучи віри, що псих пішов.
А потім швидко, як тільки міг, обійшов прилавок і попрямував до дверей. Повернувшись до них спиною, він водив руками, поки не зміг нарешті намацати й повернути замок. Ще трохи помучився — і спромігся ще й клямку засунути.
І тільки після цього дозволив собі сповзти на підлогу, хапаючи ротом повітря, стогнучи й клянучись перед Господом Богом і всіма Його святими та янголами, що сьогодні ж удень — щойно якась із цих свиней прокинеться і звільнить його від наручників — він піде до церкви Святого Антонія.
Він збирався сповідатися, покаятися в гріхах і прийняти причастя.
Жирдяй Джонні Голден хотів задобрити Господа Бога.
Сьогодні він був надто близько від зустрічі віч-на-віч, блін.
11
Вечірнє сонце вже стояло дугою над Західним морем. Тепер вона звузилася до єдиної яскравої смужки й обпікала Едді очі. Якщо довго дивитися на таке світло, можна отримати опік сітківки. То був один із цікавих фактів, які вивчали в школі, фактів, котрі допомагали влаштуватися на перспективну роботу, наприклад барменом з частковою зайнятістю, і присвячувати весь свій час без залишку чудовому захопленню, як-от пошук ширева й бабок, за які його купити. Але Едді не відводив очей. Йому здавалося, що тепер не має жодного значення, отримає він опік чи ні.
Благати ту відьму, що була в нього за спиною, він не став. По-перше, це б не допомогло. По-друге, благати — це принизливо. Проживши життя, що неухильно котилося під укіс, Едді не мав жодного бажання принижуватися в останні його хвилини. Хвилини — це все, що йому лишилося. Все, що лишилося, а потім яскрава смужка зникне і на берег вийдуть потвори.
Він уже перестав сподіватися, що станеться диво й у останню мить повернеться Одетта. І так само не було в нього надії й на те, що Детта зрозуміє: після його смерті вона майже напевно залишиться в цьому світі назавжди. Ще п'ятнадцять хвилин тому він гадав, що вона блефує. Тепер він уже не дурив себе.