Джордж почув, як хтось сказав, що останніми словами молодої негритянки перед тим, як вона зомліла, було таке: «ХТО БУВ ТОЙ СУЧИЙ ВИБЛЯДОК? Я ЙОГО ЗНАЙДУ І ВІДРІЖУ ЙОМУ ЯЙЦЯ!»
Пробити дірки у ремені там, де потрібно було його затягнути, було неможливо, тож літня негритянка, наче похмуре старече уособлення смерті, просто тримала його до того часу, поки не приїхали Хуліо, Джордж і парамедики.
Джордж згадав жовту обмежувальну лінію, і як його мати наказувала ніколи, ніколи, ніколи не заходити за жовту лінію, поки він чекає на поїзд (славетний чи якийсь інший), сморід моторної оливи і електрики, що вдарив у ніс, коли він зістрибнув униз, на колію, згадав, як спекотно там було. Спекотні хвилі наче піднімалися від нього самого, від старої й молодої негритянок, від поїзда, вони накочували з тунелю, з невидимого неба над головою і самого пекла десь глибоко внизу. Згадав, що ні сіло ні впало тоді подумав: «Якби мені зараз поміряли тиск, то стрілка б зашкалила», а потім якось заспокоївся і крикнув, щоб йому дали сумку, а коли один із лікарів спробував зістрибнути з нею вниз, він наказав йому відвалити, і у лікаря був такий вражений вигляд, наче він бачив Джорджа Шейверса вперше, але він все-таки підкорився і відвалив.
Джордж перев'язав стільки вен і артерій, скільки зміг, а коли її серце перестало відбивати ритм бібопу, ввів повну дозу діґіталіну. Прибула цільна кров. Її привезли поліцейські. «Хочете підняти її нагору, доку?» — спитав один із них, і Джордж сказав йому, що поки ні, взяв голку, крізь яку текла життєдайна кров, і заткнув їй у вену, наче якійсь наркоманці, котрій конче треба було вмазатися.
І тільки потім дозволив підняти її нагору.
Потім вони повезли її в лікарню.
На шляху вона прийшла до тями.
Тоді-то й почалася вся мутотінь.
3
Коли лікарі завантажили ноші в автомобіль, Джордж зробив їй укол демеролу — вона почала ворушитися і слабо скрикувати. Він ввів їй таку дозу, що був упевнений — вона лежатиме спокійно аж до самої Лікарні сестер милосердя. Дев'яносто відсотків, вирішив він, за те, що довезуть вони її живою, і це один бал на користь їхньої команди.
Однак, коли до лікарні залишалося ще шість кварталів, повіки жінки затремтіли, і вона неголосно застогнала.
— Можна зробити ще один укол, доку, — сказав один із лікарів.
Джордж майже не звернув уваги на те, що це вперше лікар «швидкої допомоги» назвав його інакше, ніж Джордж або (ще гірше) Джорджі.
— Ви здуріли? Вам, може, й байдуже, але я знаю різницю між «помер дорогою до лікарні» і «помер від передозування».
Лікар відсахнувся.
Джордж знову глянув на молоду негритянку і побачив, що її очі не затуманені й притомним поглядом дивляться на нього.
— Що зі мною сталося? — спитала вона.
Джорджеві згадався чоловік, котрий сказав іншому, якими буцімто були слова жінки (про те, як вона знайде сучого виблядка і відріже йому яйця тощо тощо). Той чоловік був білий. Зараз Джордж вирішив для себе, що це була повна вигадка, до якої того чоловіка підштовхнула дивна людська потреба драматизувати і без того драматичні ситуації, або ж просто расова упередженість. Перед ним була культурна, інтелігентна жінка.
— З вами трапився нещасний випадок, — відповів він. — Ви були…
Її очі заплющилися, і він подумав, що вона знову заснула. Добре. Нехай хтось інший їй розповість, що вона втратила ноги. Хтось, хто заробляє понад 7600 доларів на рік. Він посунувся трохи ліворуч, аби знову перевірити її тиск, і саме тоді вона знову розплющила повіки. І коли це сталося, перед Джорджем Шейверсом виявилася зовсім інша жінка.