— Ви посварилися через щось?
— Ні, я такого не пригадую. Алекс просто якимось чином втратила інтерес. Вона перестала мені телефонувати й запитувати, чи не хочу я кудись піти. Якщо я її кудись кликала, то вона відмовлялася, але я помічала, що вона має час. Та зрештою я припинила її запитувати.
— У неї з’явилися інші друзі, з якими вона спілкувалася?
Еріка роздумувала, чому Джулія запитує про все це про неї та Алекс, але сама не була проти вдатися до спогадів. Це стане їй у пригоді, коли вона писатиме книжку.
— Я ніколи не бачила її в іншій компанії. У школі вона постійно ходила одна. Та однаково…
— Що?
Джулія різко нахилилася вперед.
— Однаково маю відчуття, що хтось-таки був. Але я можу помилятися. Це лише відчуття.
Джулія кивнула, і Еріці здалося, що вона лише підтвердила те, що сестра Алекс давно вже знала.
— Вибач, що запитую, але чому ти хочеш знати подробиці нашого з Алекс дитинства?
Джулія втупила погляд у підлогу й стримано відповіла:
— Вона була набагато старшою за мене й поїхала за кордон, коли я народилася. До того ж ми були зовсім різні. Гадаю, що я так і не дізналася, якою людиною вона була насправді. А тепер уже запізно. Удома я передивилася її світлини, а спільних у нас майже немає. Тож я подумала про тебе.
Еріка розуміла, що її відповідь має лише незначну частку правди й подібна до брехні, однак вирішила зайвого не запитувати.
— Ну, я вже піду. Дякую за каву.
Джулія різко підвелася й поставила чашку на мийку. Еріка провела її до дверей.
— Дякую, що показала фотографії. Для мене це дуже важливо.
Джулія пішла.
Еріка довго стояла біля дверей і дивилася їй услід. Сіра фігура, яка кудись поспішала і, притуливши до грудей руки, захищалася від холоду. Еріка повільно зачинила двері й зайшла в теплий будинок.
Він уже давно так не нервувався. Він почувався чудово й жахливо водночас.
Купа одягу на ліжку зростала, і він діставав черговий костюм. Увесь одяг здавався або старомодним, або неохайним, або занадто нарядним, або дурнуватим, або просто жахливим. Крім того, майже всі штани тиснули в поясі. Зітхнувши, він кинув іще одну пару штанів на ліжко і в самих лише трусах сів поруч на краєчок. Умить він зневірився в очікуванні сьогоднішнього вечора, і йому захотілося відмовитися від усіх планів. Напевно, було б краще, якби він не пішов.
Патрик ліг на ліжко й дивився в стелю, поклавши під голову руки. У нього досі було двоспальне ліжко, на якому спали вони з Карін. Він провів пальцем по її половині, і в його пам’яті почали виринати спогади. Лише нещодавно він узявся лягати на її бік. Насправді йому варто було б придбати нове ліжко, коли вона переїхала, але він не міг на це наважитися.
Попри всю тугу, відколи Карін покинула його, інколи він задумувався, чи справді йому бракувало її або ж ілюзій, які він мав щодо подружнього життя. Його тато пішов від мами до іншої жінки, коли Патрикові було десять років, і розлучення стало надзвичайно сумною подією для нього і його молодшої сестри Лотти. Тоді Патрик пообіцяв, що ніколи не зраджуватиме й жодного разу не розлучатиметься. А якщо одружиться, то на все життя. Тож коли вони з Карін обвінчалися п’ять років тому в Танумсгедській церкві, він ані на секунду не засумнівався, що це назавжди. Але рідко життя складається так, як гадаєш. Вона і Лейф зустрічалися за його спиною понад рік, допоки він нарешті не застукав їх. Класика.
Одного разу він прийшов додому раніше, бо йому було зле, і вони якраз були в ліжку. У ліжку, на якому він зараз лежить. Імовірно, у ньому живе мазохіст. Як інакше пояснити те, що він відразу ж не позбувся цього ліжка? Хоча він уже пережив цю подію. Тепер це вже не відігравало жодної ролі.
Він змусив себе підвестися, але досі вагався, чи хоче йти в гості до Еріки. Він хотів і не хотів водночас. Напад жахливої невпевненості в собі миттєво вщент розбив усі його очікування, які втішали його цілий день, ба більше, цілий тиждень. Однак відмовлятися вже запізно, тож вибору не залишалося.
Коли він зрештою знайшов пару штанів «Шинос», що зійшлися в поясі, і вдягнув блакитну випрасувану сорочку, йому покращало. Він побризкав волосся спреєм і, поглянувши в дзеркало, приготувався виходити.
На вулиці було вже темно, як уночі, хоча годинник показував лише пів на восьму. Через легкий сніг подорож до Ф’єлльбакки могла виявитися довгою. Однак Патрик вийшов вчасно, а тому не мав потреби поспішати. Думки про Еріку на декілька хвилин витіснилися думками про нещодавні події на роботі. Мельберґові не сподобалося, що Патрик не зміг дізнатися нічого нового у свідка, сусідки Андерса Єнні, окрім її абсолютної впевненості у власних свідченнях, які підтверджували алібі Андерса на момент убивства Александри. Імовірно, Патрикові бракувало агресивності Мельберґа, але він відчував певну безнадію. Минуло три тижні, відколи вони знайшли Алекс, а розслідування стояло на місці.
Але зараз важливо було не втрачати надії, а зібратися й розпочати все заново та подивитися на кожну деталь і кожне свідчення по-новому. Патрик подумки склав список, що він має з’ясувати завтра. Найважливіше завдання — дізнатися, хто був батьком дитини Алекс. У Ф’єлльбацці має бути хтось, хто бачив або чув про те, з ким вона зустрічалася щовихідних. Не те щоб можна було виключити, що батьком дитини міг бути Генрік, але Андерс також був можливим кандидатом. Хоча йому здавалося, що Андерс не був тим чоловіком, кого вона вважала гідним бути батьком дитини. Він гадав, що те, що розповіла Еріці Франсін, нагадувало правду. У житті Алекс був хтось дуже-дуже важливий. Хтось, хто важив так багато, що вона раділа їхній спільній дитині. Те, чому вона не могла або ж не хотіла радіти разом зі своїм чоловіком.
Про сексуальні стосунки з Андерсом він також хотів довідатися більше. Що спільного мала світська жінка з Ґетеборґа з жалюгідним п’яницею? Щось йому підказувало, що, якщо він з’ясує, як перепліталися їхні шляхи, то знайде відповіді на чимало запитань. До того ж треба дізнатися про статтю, у якій ідеться про зникнення Нільса Лоренса. Алекс тоді була лише дитиною. Чому вона зберігала в себе в шафі клаптик паперу з історією, що трапилася двадцять п’ять років тому? Деталей було так багато, що все це схоже було на картини, які сприймаються незрозуміло, поки не подивишся на них під правильним кутом. Йому просто не вдавалося знайти той кут, під яким крапки сформували б візерунок. У хвилини слабкості він інколи замислювався, чи справді був достатньо вмілим поліцейським, щоб колись розкрити цю справу. Можливо, убивцю досі не знайдено, бо він недостатньо компетентний?!
Перед автомобілем пробігла козуля, і Патрик миттєво прокинувся від своїх сумовитих думок. Він швидко пригальмував і встиг не зачепити тваринку, яка пробігла за декілька сантиметрів. Автомобіль ковзав слизькою дорогою й зупинився через декілька довгих і страшних секунд. Патрик поклав голову на долоні, які досі міцно тримали кермо, і спробував заспокоїтися. Він просидів кілька хвилин, а потім продовжив свій шлях до Ф’єлльбакки й лише за кілька кілометрів наважився набрати швидкість.
Коли Патрик під’їжджав до будинку Еріки, то спізнювався на п’ять хвилин. Він припаркував автомобіль за її гаражем, узяв пляшку вина, яку приготував на подарунок, важко зітхнув і подивився на свою зачіску в дзеркало заднього огляду. Він готовий.
Купа одягу на ліжку Еріки була трохи більшою за Патрикову. Шафа порожніла, і в ній залишилися тільки вішаки. Еріка важко зітхнула. Здавалося, що нічого не пасувало їй дуже добре. Через зайві кілограми, набрані за останні тижні, жодна річ на ній не мала такого вигляду, як їй хотілося б. Еріка досі шкодувала про ранкове зважування й проклинала себе за це. Вона подивилася на себе в дзеркало на повний зріст.