— Тоді мені варто поритися в документах. Запишу собі в список справ на завтра. А зараз я завітав на вечерю до жінки, яка не лише дуже вродлива, а й уміє готувати дивовижні страви. Вип’ємо за тебе!
Він підняв бокал, і Еріка зраділа такому компліменту. Її не стільки втішало те, що вона смачно готує, як те, що Патрик назвав її вродливою. Було б набагато простіше, якби люди вміли читати думки одне одного. Усі ці ігри вже не відігравали б жодної ролі й стали б непотрібними. Однак зараз вона сиділа тут і сподівалася, що він бодай трохи натякне на те, чи цікава вона йому. Ризикувати й показувати всі почуття можна в підлітковому віці, а з роками ти відчуваєш, що серце стає все менш і менш еластичним. Натомість тобі доводиться докладати неймовірно багато зусиль, а шкода від надмірної самовпевненості невпинно більшає.
Патрик узяв іще три порції, і вони замість убивства Алекс почали розмовляти про мрії, життя та безліч світових проблем. Аби подихати свіжим повітрям, перемістилися на веранду. Еріка й Патрик сиділи в різних кутках диванчика й пили вино. Допиваючи другу пляшку, вони відчули легке сп’яніння. Руки й ноги поважчали, тіло стало гарячим, а голова скидалася на мішок із ватою. За вікном панувала темна ніч, і на небі не було жодної зірки. Через безпросвітну темряву їм здавалося, що вони сидять у якомусь величезному коконі. Повна ілюзія того, що вони єдині люди на Землі. Еріка піймала себе на думці, що ніколи в житті не почувалася так затишно й по-домашньому. Вона відпустила бокал і показала рукою на будинок.
— Ти можеш уявити, що Анна хоче продати його? Справа не лише в тому, що він є найгарнішим будинком у світі, а й в історії та спогадах. І я зараз маю на увазі не лише наші з Анною історії, а й тих, хто жив тут до нас. Ти знаєш, що цей будинок для себе та своєї родини колись побудував один капітан? Вільгельм Янссон. Історія дуже трагічна, як і багато інших у Ф’єлльбацці. Він побудував цей будинок для себе та своєї молодої дружини Іди. У них народилося п’ятеро дітей, а під час шостих пологів Іда померла. Тоді не існувало такого поняття, як «батько-одинак», тож він попросив свою старшу сестру придивитися за дітьми, поки сам працюватиме. Однак його сестра Гільда стала не найкращою матір’ю для його дітей. Вона була найрелігійнішою людиною в тутешніх краях, і складно навіть уявити, що це значило в ті часи. Варто було дітям поворухнутися, як вона звинувачувала їх в усіх смертних гріхах і лупцювала. Сьогодні її можна було б назвати садисткою, але тоді часто приховували такі вчинки, виправдовуючи це релігійним вихованням.
Капітан Янссон не часто сюди приїжджав, а тому гадки не мав, у яких умовах виховують його дітей. Однак він мав на це свої причини. На його думку, дітей мала виховувати жінка, а його батьківський обов’язок полягав лише в тому, щоб діти мали дах над головою та їжу на столі. Це все відбувалося доти, доки він не повернувся додому й не побачив, що найменша дівчинка, Мерта, тиждень проходила зі зламаною рукою. Тоді він вигнав Гільду й серед незаміжніх жінок знайшов ту, яка могла б стати гідною матір’ю його дітям. І він зробив правильний вибір. За два місяці капітан одружився із селянкою Ліною Монсдоттер, яка полюбила його дітей, як власних. У них народилося ще семеро спільних дітей, тож їхня родина добряче збільшилася. Якщо придивитися, то в будинку досі можна побачити їхні сліди — подряпини та дірки. Усюди.
— Як так вийшло, що твій батько купив будинок?
— Згодом діти роз’їхалися, а капітан із дружиною, які несамовито кохали одне одного, померли в той самий день. У будинку залишився жити тільки їхній найстарший син — Аллан. Він ніколи не був одруженим, а сам не міг упоратися з таким великим будинком, тож вирішив його продати. Тоді тато з мамою вже побралися й саме шукали житло. Батько розповідав, що він одразу ж закохався в цей будинок. І не вагався ані секунди.
І, коли Аллан продав батькові будинок, він переказав йому історію. Історію будинку та родини. Він казав, що йому важливо, аби тато знав, чиї ноги раніше ходили цією дерев’яною підлогою. Він також залишив листи, які капітан Янссон надсилав з усіх куточків світу: спочатку своїй першій дружині Іді, а потім другій — Ліні. Він залишив навіть палицю, якою Гільда карала дітей. Усі ці речі досі лежать у підвалі. У дитинстві ми з Анною іноді бігали дивитися на них. Ми чули історію про Гільду й намагалися уявити, що відчували діти, коли палиця торкалася їхньої оголеної шкіри. І нам було шкода, що з маленькими дітьми поводилися так жорстоко.
Еріка дивилася на Патрика й розповідала далі:
— Розумієш, чому думка про продаж будинку так крає моє серце? Якщо ми продамо його, то втратимо назавжди. Остаточно. Мені стає зле від однієї лише думки про те, що якісь заможні стокгольмці тинятимуться тут, замінять підлогу й поклеять нові шпалери з мушлями, не кажучи вже про панорамні вікна на веранді. Про смак не може бути й мови. Хто ж перейматиметься тим, щоб зберегти помітки, які Ліна робила олівцем, аби позначити, наскільки виросли діти? Або ж кому будуть цікаві листи капітана Янссона, у яких він описував своїм жінкам, що жодного разу не виїжджали звідси, який вигляд має Південне море? Їхню історію знищать, і цей будинок стане звичайним… Таким, як усі. Привабливим, але без душі.
Еріка відчувала, що говорить забагато, але їй було важливо, аби Патрик її зрозумів. Вона подивилася на нього. Він уважно спостерігав за нею, і їй стало тепло від одного його погляду. Щось змінилося. Настала мить повного взаєморозуміння. Не встигла Еріка збагнути, що відбулося, як Патрик притулився до неї і, повагавшись кілька хвилин, притиснув свої вуста до її. Спочатку вона відчула лише смак вина на їхніх вустах, як уже за кілька секунд з’явився смак Патрика. Вона відчула його язик. Напруження в тілі невпинно зростало.
За мить стало нестерпно. Еріка підвелася, узяла Патрика за руку і, не промовивши ані слова, потягнула за собою до спальні. Вони лягли на ліжко й, міцно обійнявшись, цілувалися. Опісля Патрик із запитальним поглядом почав розстібати її сукню. Вона мовчки показала свою згоду й почала розстібати ґудзики на його сорочці. Раптом Еріка згадала, що білизна, яку вона обрала для сьогоднішнього вечора, — не те, у чому вона хотіла б уперше показатися Патрикові. Навіть Богові відомо, що колготки на ній не найсексуальніше видовище. Питання в тому, як їй позбутися їх, аби Патрик не помітив. Еріка відірвалася й промовила:
— Вибач, мені потрібно до туалету.
Вона метнулася до ванної й розгублено окинула поглядом кімнату. Пощастило: у кошику лежала чиста білизна, яку вона не встигла покласти на місце. Еріка стягнула із себе тісні колготки та труси з підтяжкою й пожбурила їх у кошик для брудної білизни. Опісля одягнула білі мереживні трусики, що пасували до бюстгальтера. Знову натягнула сукню й подивилася на власне відображення в дзеркалі. Волосся стирчало увсебіч, очі гарячково блищали. Її губи були червонішими, ніж зазвичай, і горіли від поцілунків. І вона мала зізнатися, що була дуже сексуальною на вигляд. Без трусів із підтяжкою живіт не здавався плоским, як їй хотілося б, але вона втягнула його й розпрямила груди. Коли вона зайшла до спальні, Патрик лежав так само, як і тоді, коли вона залишила його.
Купка одягу на підлозі біля ліжка ставала все більшою й більшою. Перший раз був не таким чудовим, як про це зазвичай пишуть у романах, — сильні почуття поєднувалися з гострим усвідомленням того, що все відбувається в реальному житті. Водночас, коли їхні тіла кидалися назустріч одне одному, вони добре усвідомлювали власну наготу, хвилювалися про маленькі недоліки й непокоїлися, що створюють багато шуму. Вони були незграбними й переймалися через те, що подобається партнерові, а що — не дуже. Вони були недостатньо впевненими в собі, щоб говорити про це вголос, а тому висловлювали свої вподобання без слів. Другий раз виявився вже кращим. Третій — дуже приємним. Четвертий — добрим, а п’ятий — фантастичним. Вони заснули, притулившись одне до одного, і останнє, що Еріка відчула перед сном, — переплетіння їхніх пальців і ласкаві обійми Патрика. Вона заснула з усмішкою на обличчі.