Здавалося, що його голова розривалася на шматки. Вуста такі сухі, що язик прилип до піднебіння, але щокою він відчув, що подушка була вологою. Наче хтось тримав його повіки й не дозволяв розплющувати очі. Та вже після кількох спроб йому це вдалося.
Перед очима постало видіння. Еріка лежала на боці, повернувшись до нього, і її світле волосся спадало на обличчя. Спокійне та врівноважене дихання вказувало на те, що вона й досі глибоко спить. Імовірно, їй щось снилося, бо її вії час від часу злегка посмикувалися. Патрикові здавалося, що він навіть не втомився б, якби дивився на неї вічність. Він пролежав би так усе життя. Вона поворухнулася уві сні, але миттю повернулася до глибокого сну. Правду кажуть, що все це скидалося на катання на велосипеді. І він мав на увазі не сам процес, а кохання до жінки. У миті суму та безнадії він і уявити не міг, що колись знову зможе це відчути. А зараз йому складно було уявити, що в його житті цього може не стати.
Еріка неспокійно ворушилася уві сні, і Патрик побачив, що вона ось-ось прокинеться. Вона теж боролася з тим, щоб розплющити очі, і Патрик знову дивувався, який гарний блакитний відтінок мали її зіниці.
— Доброго ранку, соню.
— Доброго ранку.
Побачивши усмішку на обличчі Еріки, Патрик почувся мільйонером.
— Як тобі спалося?
Патрик подивився на годинник.
— Так, ті дві години сну були пречудовими. Однак ті години до сну були ще прекраснішими.
Еріка лише всміхнулася у відповідь.
Патрик підозрював, що запах із його рота не надто приємний, але не міг стриматися. Він нахилився й поцілував Еріку. Поцілунки ставали все глибшими й глибшими, і вмить пролетіла ще одна година. Опісля Еріка лежала на лівій руці Патрика й вказівним пальцем малювала кола на його грудях. Вона подивилася на нього.
— Ти вчора ввечері, коли прийшов, думав, що ми опинимося тут?
Він на мить задумався й заклав праву руку за голову.
— Ні-і, не можу сказати, що думав, що так станеться. Хоча сподівався.
— Я теж. Сподівалася, але не думала, що це дійсно станеться.
Патрик на мить подумав, що може здатися різким, але зараз, коли Еріка лежала в нього на плечі, він міг наважитися на будь-що.
— Різниця лише в тому, що ти почала сподіватися нещодавно, чи не так? Знаєш, скільки часу я плекав цю надію?
Вона запитально подивилася на нього.
— Ні, і скільки ж?
Патрик на хвилину замовк, аби надати своїм словам особливого ефекту.
— Усе життя. Я був закоханий у тебе ще від свого народження.
Коли Патрик вимовив ці слова вголос, то почув, наскільки правдиво вони звучали. Так усе й було.
Еріка витріщилася на нього.
— Жартуєш! І скажи лишень, що я весь цей час не знаходила собі місця, що ти ані краплі не цікавишся мною, щоб дізнатися, що мені варто було лише підступити на крок ближче?
Її голос був жартівливим, але Патрик відчув, що його слова дійсно її вразили.
— Ні, не те щоб я жив у целібаті або як відлюдник у пустелі. Певна річ, я закохувався за цей час. У Карін, наприклад. Але ти завжди була особливою. Я постійно відчував щось незвичайне, коли зустрічав тебе.
Патрик стиснув руку в кулак і притулив її до серця. Еріка взяла її, поцілувала й притиснула до своєї щоки. Цим жестом вона сказала йому все.
Цей ранок вони присвятили знайомству одне з одним. Відповіді Патрика на її запитання про хобі викликали в Еріки особливі емоції.
— Ні-і-і-і. Тільки не ще один спортивний фанат! Чому?.. Чому я не можу знайти чоловіка, достатньо розумного, щоб уторопати, що нормально ганятися за м’ячем лише тоді, коли тобі п’ять?! Або який принаймні міг би поставити собі запитання: яка ж користь людству від того, що хтось подолає планку на висоті двох метрів?
— Два сорок п’ять.
— Що «два сорок п’ять»? — запитала Еріка монотонним голосом, натякаючи на те, що їй не надто цікава відповідь.
— Рекордсмен світу, Хав’єр Сотомайор, встановив рекорд, стрибнувши на два метри сорок п’ять сантиметрів. Жінки стрибають приблизно на висоту два метри.
— Ну то й що?
Еріка спідлоба поглянула на Патрика.
— Ти маєш телеканал «Євроспорт»?
— Еге ж.
— А «Канал +»? Не для фільмів, а для спортивних програм?
— Еге ж.
— І «ТБ-1000» для цього ж?
— Авжеж. Але якщо казати правду, то «ТБ-1000» у мене з двох причин.
Еріка зніяковіло всміхнулася.
— Я щось забула?
— Та-ак, «ТБ-3» часто транслює спортивні чемпіонати.
— Маю сказати, що мій спортивний радар дуже добре функціонує. Цього тижня я провела один неймовірно сумний вечір у мого друга Дана за переглядом чемпіонату з хокею. Олімпійські ігри. Я справді не розумію, як комусь це може подобатися — дивитися на чоловіків у роздутій формі, які ганяють за якоюсь чорною штукенцією?
— У будь-якому разі це веселіше й продуктивніше, аніж цілими днями ходити на шопінг.
У відповідь на такий невмотивований напад на її найбільше захоплення Еріка скривилася. Раптом вона побачила, що очі Патрика заблищали.
— Дідько.
Він випрямився на ліжку.
— Перепрошую?
— Чорт забирай. Дідько.
Еріка витріщилася на нього.
— Як у біса я міг це пропустити?
Він кілька разів ударив себе кулаком.
— Агов, я тут! Поясни мені, що ти маєш на увазі?
Еріка демонстративно помахала руками перед його обличчям. Патрик на мить заглибився у свої думки, а коли помітив її рухи, то підвівся з ліжка, зістрибнув на підлогу й, голий, як немовля, побіг сходами. Невдовзі він повернувся з кількома газетами в руці, сів на ліжко й затято почав їх гортати. Еріка здалася й захоплено спостерігала за ним.
— Ага, от що! — тріумфально вигукнув Патрик. — Яке щастя, що ти не викинула свої старі телепрограми.
Він помахав газетою.
— Швеція — Канада.
Еріка досі мовчала й спантеличено звела брови.
Патрик розчаровано почав пояснювати.
— Швеція перемогла Канаду в матчі на Олімпійських іграх. У п’ятницю, двадцять п’ятого січня. ТБ-4.
Еріка знову запитливо поглянула на Патрика, і він зітхнув.
— Усі звичайні програми було скасовано через цей матч. Андерс того вечора не міг повернутися додому тоді, коли починалися «Інші світи», тому що їх скасували. Розумієш?
Нарешті Еріка второпала, що саме Патрик мав на увазі. Тепер в Андерса немає алібі. Та навіть якби він мав залізне алібі, то поліції складно було б пройти повз нього. Тепер завдяки цій інформації вони мають право знову його заарештувати. Патрик задоволено кивнув, побачивши, що Еріка зрозуміла.
— Але ж ти не віриш у те, що Андерс — убивця?
— Ні, не вірю. Але інколи я також можу помилятися, навіть коли мені здається, що в це важко повірити. — Він підморгнув одним оком. — Але я можу присягтися, що Андерс знає набагато більше, ніж розповів. Тепер ми маємо змогу дужче піднатиснути на нього.
Патрик почав бігати спальнею й шукати свій одяг, що був розкиданий повсюдно. Але найбільш тривожним виявилося те, що він помітив, що на ньому досі є шкарпетки. Поспішно натягнувши на себе штани, він сподівався, що Еріка не помітила їх раніше, у миті пристрасті. Складно скидатися на бога сексуальності, коли на тобі товсті шкарпетки з написом «Танумсгедський спортивний клуб».
Раптом Патрик зрозумів, що запізнюється, і швиденько вдягнувся. Перша спроба застібнути сорочку зазнала поразки, і він вилаявся, коли на останньому ґудзику помітив, що треба починати спочатку. Патрик розумів, як смішно дивитися на нього збоку. Він сів на краєчок ліжка, узяв Еріку за руку й подивився їй в очі.
— Мені шкода, що я так утікаю, але я справді мушу бігти. Хочу лише, щоб ти знала, що це була найдивовижніша ніч у моєму житті і я вже не можу дочекатися нашої наступної зустрічі. Ти хочеш, щоб ми побачилися знову?
Те, що відбулося між ними, досі здавалося чимось тендітним і ранимим. І Патрик затамував подих в очікуванні відповіді. Вона лише кивнула.
— Тож я забіжу до тебе, щойно впораюся з роботою, гаразд?
Еріка знову кивнула у відповідь. Він нахилився й поцілував її.