Якщо комусь і не подобалося, що його підганяють, мов маленьку дитину, то він однаково не промовив ані слова. Вони підвелися й узяли свої речі: стільчик в одну руку, блокнот — у другу. Лише Ернст Люндґрен затримався, але цього разу комісар Мельберґ не був готовий вислуховувати його лестощі, тож хутко виставив за двері.
День видався дуже продуктивним. Хоч ім’я єдиного підозрюваного у вбивстві Александри Війкнер можна було викреслити зі списку, два вбивства важили набагато більше, ніж одне. Якщо одне вбивство — це новина, то два — це справжня сенсація для такого маленького містечка. Якщо раніше він просто сподівався на те, що дістане квиток до Ґетеборґа, коли розкриє цю справу, то тепер був глибоко впевнений у тому, що після розкриття серійного вбивства вони на колінах благатимуть його повернутися.
З думкою про такі світлі перспективи Бертіль Мельберґ відкинувся на стільці, потягнувся рукою до третьої шухлядки, дістав пачку тістечок «Mамс-Mамс» і з’їв одне за одним. Опісля заклав руки за голову, заплющив очі й вирішив трохи подрімати — однаково обідня перерва вже ось-ось.
Після того, як Патрик пішов, Еріка намагалася кілька годин поспати, однак усі її спроби не мали успіху. Надто багато думок сновигало в її голові, і вона лише переверталася з боку на бік. Повсякчас на її обличчі з’являлася широка усмішка. Через те, що її раптово охопило таке безмежне щастя, Еріка почувалася злодійкою. Почуття буяли всіма барвами, і вона не знала, що із собою робити. Еріка лягла на бік і заклала руки за голову.
Сьогодні все сприймалося легше: убивство Алекс, книжка, за написання якої вона ніяк не могла всістися, скорбота за батьками та продаж будинку, у якому минуло все її дитинство. Проблеми нікуди не поділися, але вперше Еріка почувалася насправді впевненою в тому, що її світ не провалився в небуття й що вона зможе впоратися з усіма труднощами, які постали на її шляху.
Подумати тільки, як усе змінилося за один день, за якісь двадцять чотири години. Учора о цій самій порі вона прокинулася з важким серцем від самотності, якої ніяк не могла позбутися. Тепер їй здавалося, наче вона досі фізично відчуває, як Патрик ласкаво торкається її шкіри. Хоча слово «фізично» було не надто влучним — занадто слабке й обмежене.
Усім своїм єством вона відчувала, що самотність змінювалася присутністю іншої людини, а тиша в спальні сповнювалася спокоєм, хоча раніше здавалася загрозливою й нескінченною. Еріка вже скучила за Патриком і була впевнена, що, де б він не був, зараз він думає про неї.
Еріка відчувала, наче очищується від усього старого бруду. Вона чітко усвідомила, що настав час глянути у вічі тому, що хвилювало її останнім часом.
Відколи вона дізналася, хто був батьком дитини, на яку чекала Алекс, ця правда вогненними літерами викарбувалася перед її очима. Еріка не хотіла вірити в це. Вона досі не приймала її, але зараз відчула в собі сили зустрітися з правдою віч-на-віч. Вона добре знала, що має робити.
Еріка купалася в дуже гарячій воді. Перший ранок свого нового життя вона хотіла зустріти абсолютно чистою. Вона вийшла з ванної, поглянула на погоду за вікном і тепло вдягнулася. Невдовзі вона вже сиділа у своєму автомобілі й подумки благала, щоб він завівся. Їй пощастило.
Під час подорожі Еріка роздумувала про те, як ліпше розпочати розмову. Вона приготувала кілька варіантів, але один здавався гіршим від іншого, тож Еріка вирішила, що найкращий спосіб — імпровізація. Хоча в неї й не було багато доказів, інтуїція їй підказувала, що вона мала рацію. Умить їй спало на думку зателефонувати Патрикові та розповісти про свої підозри, однак вона хутко відмовилася від цієї ідеї: спершу сама має все перевірити. На кону стояло дещо дуже важливе.
Еріка швидко доїхала до місця призначення, але їй здалося, що минула вічність. Коли вона заїхала на стоянку перед готелем «Бад», Дан радісно помахав їй із човна. Вона припускала, що він має бути там. Еріка помахала йому, однак не всміхнулася у відповідь. Вона замкнула автомобіль і, засунувши руки в кишені вовняного пальта, попростувала до Дана. У цей туманний день віяло свіжою прохолодою, і Еріка глибоко вдихнула, щоб прогнати з голови залишки похмілля після вчорашнього вечора.
— Привіт, Еріко.
— Привіт.
Дан далі порався у своєму човні, але був дуже радий, що нарешті в нього з’явилася компанія. Еріка знервовано огляділася, чи немає поруч Пернілли, бо досі пам’ятала той погляд, яким дружина Дана зустріла її минулого разу. Однак завдяки новим відкриттям зараз вона більше розуміла вчинки Пернілли.
Уперше Еріка побачила, яким гарним був старий рибацький човен, який дістався Данові від батька і яким він ніжно опікувався. Риболовля була в його крові, і найбільшим розчаруванням у житті Дана стало те, що цим промислом не забезпечиш родину. Звичайно, він мав успішну кар’єру вчителя в школі Танумсгеде, але риболовля — ось його справжнє життєве покликання. Дан усміхнено працював. Важка робота його не лякала, а зимовий холод він перемагав теплим одягом. Дан підняв важку котушку на плечі й повернувся до Еріки.
— Що за дідько?! Ти сьогодні прийшла без їжі? Боїшся, що я звикну?
З-під його в’язаної шапки стирчало пасмо світлого волосся, і Дан стояв перед нею, немов масивна колонна, що світиться на сонці. Він випромінював силу й радість, і Еріці стало мулько на душі від думки, що зараз їй доведеться покласти край його радощам. Але якщо вона цього не зробить, то це зробить хтось інший. У найгіршому випадку — поліція. Вона переконувала себе в тому, що робить це заради нього, але знала, що її саму пробирає неабияка цікавість. Вона дуже хоче дізнатися все сама. Вона має дізнатися все сама.
Дан кинув котушку на палубу й знову повернувся до Еріки, яка стояла, притулившись до релінгів. Вона вдивлялася в небокрай.
— «Я купив своє кохання за гроші, бо іншої ради не мав…» — Дан усміхнувся й додав: — «Заспівай під мелодії натягнутих струн, заспівай про кохання…»
Еріка не всміхалася.
— Густав Фредінґ досі є твоїм найулюбленішим поетом?
— Він завжди був і буде таким. Школярі кажуть, що їх нудить від його творів, але, на мою думку, його віршів ніколи не буває забагато.
— Так, я досі маю збірку його поезій. Ти подарував мені її, коли ми були разом.
Еріка говорила йому в спину, бо Дан якраз повернувся, щоб перенести два мішки, що стояли біля релінгів. Вона невблаганно промовила:
— Ти завжди даруєш своїм коханим збірки Густава Фредінґа?
Дан припинив поратися з мішками й різко обернувся до Еріки. Він занепокоєно поглянув на неї й сказав:
— Що ти маєш на увазі? Я подарував одну книжку тобі, а потім іще одну Перніллі, але сумніваюся, що вона коли-небудь її читала.
Еріка побачила занепокоєння в очах Дана. Вона міцно вхопилася своїми руками за релінги й рішуче подивилася йому прямо у вічі.
— А Алекс? Їй теж дістався один примірник?
Обличчя Дана вмить набуло такого самого кольору, як і сніг на крижаному морі позаду нього, але водночас Еріка помітила й полегшення, що миттю промайнуло в його очах.
— Що ти маєш на увазі? Алекс?
Дан не збирався здаватися.
— Я тобі нещодавно розповідала, що одного вечора заходила до будинку Алекс. Тоді туди завітав іще один гість, поки я там нишпорила. І цей гість цілеспрямовано попрямував до спальні та щось звідти забрав. Я спочатку не могла згадати, що саме, але коли перевірила, кому востаннє телефонувала Алекс, то побачила твій мобільний номер. Тоді я згадала, чого забракло в кімнаті після візиту незнайомця. Я маю такий самий збірник удома.
Дан мовчав, і вона промовила:
— Нескладно припустити, навіщо тобі потрібно було поцупити таку просту річ, як збірка поезій. Ти її підписав, чи не так? І цей підпис міг би виказати чоловіка, який був її коханцем.
— «З усією своєю любов’ю та пристрастю — Дан», — сентиментально продекламував він.
Тепер настала черга Дана викладати всі карти. Він різко сів на палубу й стягнув із себе шапку. Його волосся стирчало вусібіч, і він зняв рукавиці, аби пригладити руками пасма. Опісля подивився на Еріку й сказав:
— Я не хотів, щоб про це дізналися. Те, що було між нами, — це божевілля, яке не мало нічого спільного з нашим реальним життям. Ми обоє знали, що колись це має закінчитися.