Анна кинулася до Лукаса, аби захистити Емму, однак не встигла добігти, як із жахом побачила, як Лукас гнівно вдарив маленьке дитяче тільце об стіну. Почувся хруст, і Анна зрозуміла, що її життя змінилося назавжди. Очі Лукаса вкрилися блискучою пеленою, і він спантеличено дивився на дитину у своїх руках, а потім обережно спустив дівчинку на підлогу. Умить він знову взяв її на руки, але цього разу ніжно й турботливо. Своїми блискучими закам’янілими очима він подивився на Анну.
— Її треба відвезти до лікарні. Вона впала з драбини й вдарилася. Ми маємо сказати їм таку версію. Вона впала з драбини.
Він говорив уривчастими фразами й попрямував до дверей, навіть не подивившись, чи йде за ним Анна. Вона перебувала в шоковому стані й бездумно покрокувала за Лукасом. Так, наче все це суцільний сон, з якого вона ніяк не могла вибратися.
Лукас повсякчас повторював: «Вона впала з драбини. Вони мають повірити нам, якщо ми казатимемо одне й те саме, Анно. Ми ж так робитимемо, правда? Ми скажемо, що вона впала з драбини…»
Лукас щось бурмотів, і Анна спромоглася лише кивнути. Вона воліла вирвати з обіймів Лукаса Емму, яка зараз залилася шаленим плачем від болю. Останньої миті, коли вони стояли біля під’їзду, Анна повернулася до реальності й згадала, що у квартирі залишився спати Адріан. Вона кинулася за ним і, вже сидячи в автомобілі, повсякчас притуляла його до себе. Їй хотілося плакати.
— Не хочеш приїхати сюди й разом пообідати?
— Залюбки. Коли можна приїхати?
— Їжа буде готова приблизно за годинку. Вийде в тебе?
— Так, усе чудово. Я навіть встигну ще трохи попрацювати. Тоді побачимося за годинку.
Невеличка пауза. Опісля Патрик промовив:
— Цілую. До зустрічі.
Еріка відчула, як від радощів залилася рум’янцем. Маленький, але дуже важливий крок уперед у їхніх стосунках. Вона відповіла такими самими словами й кинула слухавку.
Поки Еріка готувала обід, їй стало трохи соромно за те, що вона запланувала. Водночас вона розуміла, що не могла вчинити по-іншому. Коли за годину подзвонили у двері, Еріка глибоко вдихнула, аби заспокоїтися, і хутко відчинила. Це був Патрик. Він кинувся її обіймати, але Еріці довелося перервати його пристрасне привітання, бо почувся дзвоник таймера, який сповіщав, що спагеті приготувалися.
— Що на обід?
Патрик поплескав себе по животі, показуючи, куди потрапить обід.
— Паста із соусом болоньєзе.
— Ммм, як смачно. Ти мрія кожного чоловіка. Знаєш про це?
Патрик підійшов до неї, обійняв і ласкаво погладив її шию.
— Ти сексуальна, розумна, неперевершена в ліжку і, найважливіше, дуже-дуже смачно готуєш. Чого ще чоловікові бажати?..
У двері подзвонили. Патрик спантеличено поглянув на Еріку, яка вмить втупила очі в підлогу, витерла рушником руки й попрямувала відчиняти. За дверима стояв Дан. Він мав сумний і розгублений вигляд. Усе його тіло зниділо, а очі здавалися порожніми. Еріка аж скам’яніла з дива, коли побачила його, але зібрала всі сили й зробила вигляд, наче й не було нічого.
Коли Дан увійшов до кухні, Патрик збентежено подивився на Еріку. Вона відкашлялася й представила їх один одному.
— Патрик Гедстрем — Дан Карлссон. Патрику, Дан хоче тобі дещо розповісти. Однак спочатку сядьмо за стіл.
Еріка пішла до їдальні першою, тримаючи в руках каструлю з м’ясом. Вони сіли за стіл, але в кімнаті досі панувало напруження. Еріці було важко на серці, але вона знала, що не могла вчинити інакше. Зранку вона зателефонувала Данові й переконала його в тому, що він має розповісти поліції про свої стосунки з Алекс. Еріка запропонувала йому зробити це в неї вдома, бо сподівалася, що це полегшить і без того складне завдання.
Вона проігнорувала погляд Патрика й промовила:
— Патрику, Дан прийшов до нас, аби дещо розповісти тобі як поліцейському.
Вона показала на Дана, немов закликаючи його починати. Дан втупився очима у свою тарілку з їжею, до якої навіть не доторкнувся. І після кількахвилинної напруженої тиші він промовив:
— Я той чоловік, з яким зустрічалася Алекс. І батько дитини, на яку вона чекала.
Почувся дзвін: Патрик впустив виделку, і вона вдарилася прямо об тарілку. Еріка поклала руку на його плече й сказала:
— Патрику, Дан — мій давній найкращий друг. Я вчора дізналася, що він той самий чоловік, з яким Алекс зустрічалася у Ф’єлльбацці. Я запросила вас обох на обід, бо подумала, що легше буде поговорити про все тут, аніж у поліції.
Еріка бачила, що Патрикові не сподобалося, що вона влаштувала це в такий спосіб, і всім своїм виглядом він показував, що до цієї розмови вони ще повернуться. Дан був її чудовим другом, і вона готова була докласти якнайбільше зусиль, аби не погіршити ситуацію, у якій він опинився. Коли Еріка зателефонувала Данові, то він розповів, що Пернілла забрала дітей і поїхала до своєї сестри в Мункедаль, сказавши, що має все обдумати й не знає, що чекає на них далі. Пернілла не могла йому нічого пообіцяти. Данові здавалося, що все його життя розсипалося, наче картковий будиночок. Звісно, йому полегшає, коли він розповість про все поліції. Останні тижні видалися надзвичайно непростими. Він не тільки потайки відчував скорботу за Алекс, а й високо підстрибував від кожного дзвінка телефону або стукоту у двері, адже був певен, що це поліція, яка вже дізналася про те, що він зустрічався з Алекс. Зараз, коли Пернілла вже знала про все, йому не було страшно розповісти це поліції. Гірше вже нема куди. Він не переймався тим, що буде з ним, а лише боявся втратити сім’ю.
— Дан ніяк не пов’язаний з убивством, Патрику. Він прийде до вас і розповість усе про їхні стосунки з Алекс, але він присягається, що ніколи не завдавав їй шкоди. І я вірю йому. Було б чудово, якби ти зробив так, щоб це не вийшло за межі дільниці. Ти знаєш, як швидко тут розходяться плітки. Сім’я Дана й так багато всього пережила, та й Дан теж. Він припустився помилки і, повір мені, добряче поплатився за це.
Патрик і досі мав не дуже задоволений вигляд, але кивнув, давши зрозуміти, що він почув її слова.
— Еріко, я хочу поговорити з Даном віч-на-віч.
Еріка й не заперечувала: вона спокійно підвелася й вийшла до кухні. Їхні нерозбірливі голоси доносилися з їдальні: сумний і пригнічений голос Дана й дещо чіткіший голос Патрика. Обговорення набувало гостроти, а коли вони за півгодини вийшли до кухні, Данові полегшало, однак Патрик досі був дуже збентежений і незадоволений. Дан обійняв на прощання Еріку й потиснув руку Патрикові.
— Я зателефоную, якщо матиму до тебе запитання, — сказав Патрик. — Можливо, тобі доведеться приїхати до нас і надати письмові свідчення.
Дан лише мовчки кивнув і вийшов із будинку.
Патрик злісно подивився на Еріку.
— Ніколи не роби так, Еріко. Ніколи. Ми розслідуємо вбивство й усе маємо робити належним чином.
Він зморщив лоба, і Еріка втамовувала бажання розцілувати його, аби зморшки зникли.
— Я знаю, Патрику. Але батько дитини є найпершим у вашому списку підозрюваних, і я знала, що якби Дан прийшов до поліції, то ви посадили б його й жорстоко допитували б. Він не витримав би цього. Дружина Дана забрала дітей і пішла від нього, і тепер він не знає, чи повернеться вона колись до нього. До того ж він втратив людину, яка багато значила для нього. Алекс. І він не може нікому показувати свій біль і навіть поговорити про це. Тому я подумала, що можна принаймні почати з того, щоб поговорити тут, у нейтральному місці, без інших поліцейських. Я розумію, що вам іще необхідно буде його допитати, але найгірше вже позаду. Я дійсно прошу вибачення, що зробила це за твоєю спиною, Патрику. Ти зможеш мені вибачити?
Еріка грайливо надула губи й притиснулася до Патрика. Вона взяла його руки й поклала на свою талію, аж потім підвелася навшпиньки й притулила свої вуста до його вуст. Кінчиком язика вона дісталася його рота. Патрик не заперечував. Він на мить зупинився й подивився їй в очі.