– О, я бачу, що вас уже пора виписувати.
8.3.2000 р.
МІКІ І УКРАЇНЕЦЬ
У купейному вагоні їде негр з мавпочкою Мікі і українець.Та не встиг ще українець викласти на стіл сало, як Мікі схопила те сало і не віддає. Негр до мавпочки:
– Мікі, віддай сало.
Та не віддає. Негр вдруге:
– Мікі, віддай сало.
Мавпочка ще дужче прижала сало до себе і не віддає.
Українець:
– Мікі, чому ти не слухаєшся татка?
8.3.2000 р.
МАЙСТЕР ПО ГАЗУ
Молода жінка довго не мала чоловіка і їй звісно захотілось, щоб її хтось….поніжив. Отож, приходить до своєї старшої, більш досвідченої подруги за порадою. А та її і повчає: візьми виклич газовика, буцімто десь пропускає газ. А сама скинь з себе трусики, одягни коротенький халатик, та ж, дивись, не застібай його на всі ґудзики, краще на один і крутись перед ним, як нічний метелик. І все буде гаразд. Отож, не встигла вона і перегнутись, як газовик її тут же і «ощасливив», але не в ту дирку. Жінка йому і говорить: а зараз давай туди…
– Е ні, дорогенька,– відповів газовик. – Туди в мою компетенцію не входить. А якщо хочете туди, то викликайте сантехніка. А я майстер – по газу.
8.3.2000 р.
ОБІД ГОТОВИЙ
Чоловік прихворів і пішов на лікарняний. Жінка бігає навколо чоловіка, як веселе Сонечко і радіє, що він дома і, нарешті, виконає свій супружий обов’язок і пропонує йому всі свої красоти, і звертається до нього:
– Чоловіче, ти б хоч сьогодні трохи розслабився, притулився до мене, я так за тобою скучила, а то вічно ти все спішиш, то – на роботу, то – на футбол, то дивися телевізор, а то читаєш журнали та газети, а мені що робити?
– Моя кохана, вважай, що я на роботі і мене нема дома.
– Я все зрозуміла,– відповіла жінка. Але чоловікові невдовзі захотілось їсти і він до неї:
– Сонечко моє. Тобі не здається, що добрі люди давно вже і повечеряли, а ми ще, навіть, і не обідали.
– То як же я тобі можу дати обід, як тебе нема вдома. Приходь скоріше з роботи, обід – готовий.
30.12.1977 р.
ЧОМУ НЕ ГРАЄ МУЗИКА?
Якось в місті Житомирі я підійшов до кіоска, в якому торгувала молоденька жіночка пиріжками і запитав:
– Скажіть будь-ласка, почому ваші пиріжки?
– По сім копійок.
– А чому так дорого? У нас у Києві такі пиріжки коштують по чотири копійки.
– А в нас від ресторану.
– Так чому не грає музика?
1.10.1973 р.
А ТИ ЧОРТА БАЧИВ?
Якось зустрілись два однокласники і той що був неодружений говорить до одруженого, що він також вирішив одружитись.
– А ти коли-небудь чорта бачив? – питає той, що одружений.
– Ні! – відповів неодружений. – А що?
– Ось як одружися, то й побачиш...
16.8.2011 р.
ПРАЦЬОВИТА ДРУЖИНА
В пивному павільйоні зустрілись два приятелі і перший до другого:
– Ти знаєш, Іване, сказав перший,– оце дві-три ночі не буду дома ночувати і що ти думаєш, жінка, навіть, не приляже, цілу ніч мене чекатиме.
– А в мене також роботяща,– обізвався гарно випивший чоловік. Цілими днями те й робить, що штукатуриться, та фарбується.
30.8.1973 р.
ЖЕНИТИСЬ ТРЕБА
Якось Петрусь їхав на «Жигулях» і попав у аварію. Аж тут назустріч їде дідок, подивився на аварію і говорить:
– Женитись тобі, синку, треба.
– Це ж навіщо, дідуню? Хіба мені одного горя замало?
– Спати більше будеш. В аварію не попадеш.
24.9.73 р.
ЯК СПІЙМАТИ ЗОЛОТУ РИБКУ?
Збирається на рибалку молодий рибалка, а назустріч старий вийшов із двора.
– Ти куди це зібрався, Гаврило.
– До Синього моря. Хочу спіймати Золоту Рибку.
– Е, хлопче, не туди ідеш.
– А куди ж треба?
– Щоб спіймати Золоту Рибку, треба їхати, як мінімум, на Гавайські острови, або десь в Ялту або Сочі.
– І що для цього треба?
– Тут головне, щоб було чим ловити і тисяч десять доларів, як мінімум.
– Та ти збожеволів! Та за такі гроші я в своєму селі всіх дівчат перецілую.
30.9.1973 р.
ГАРНЕНЬКА НЕГІДНИЦЯ
Будучи в нарсуді, я спостерігав за однією, надто вродливою жіночкою, яка щойно подала заяву на розлучення із своїм чоловіком лише за те, що той не відпускав її, як вона висловлювалась, вечорами на посиденьки до так названих «подружок» і надто раділа, що незабаром стане вільною і незалежною.
Я сидів і дивився на це чарівне чудо. З одного боку, мені, як чоловікові, я не приховую, було приємно дивитись на це миле створіння, вона, дійсно, була того варта, яка милувала очі, а з другої, я з огидою дивувався з її зухвалості, цинічності і самовпевненості. Я хотів було переконати її в протилежному, щоб, поки не пізно – одумалась. Адже сім’я, дітки... Але ВОНИ не такі. Їм до одного місця болі і муки дитини, яку їх високість позбавлять батьківської ласки. Вони, бачите, хочуть бути вільними і незалежними, і пишатись своєю красою в обіймах з іншими. Ще б пак – така красуня! Такі належать всім!..