– Бога не боїтеся! — вигукнула цілителька, заламуючи руки. – Чи ж можна так?!.
Боря проігнорував її протести. Солдати взялися до роботи.
– Прокляття на вас та на голову твого гетьмана, — бурмотіла Параска. – Нічого в вашій душі святого...
– Святого, — зареготав Боря. – А піп на похороні хоч був?
Параска замовкла, похмуро спостерігаючи, як гетьманські люди копали могилу.
□□□
Маріка вийшла на поріг з Гальшкою на руках. Троє чоловіків сиділи на лаві, зробленій зі свіжозбитих дощок, насолоджуючись медом. Вони не звертали уваги на негоду, щільно закуталися в плащі та натягнули капюшони. Семен привітав жінку посмішкою. Гальшка почала вириватися. Коли Маріка поставила її, вона побігла, все ще невпевнено, до Порога. Велетень схопив маленьку дівчинку, посадив її собі на коліна та накрив буркою.
– Зашли б всередину, — сказала Маріка. – І чого ти так рано повставали? Я навіть юшки не встигла зварити.
– Нам час, — сказав Семен. – Весна настала, час покидати зимові лігва.
Вони знайшли цю хатину на покинутому хуторі глибоко в лісі. Вони просто шукали місце для зимівлі, і виявилося, що вони можуть там жити цілком комфортно. У криниці було багато води, і дивним збігом обставин будинок пережив пожежу, яка поглинула решту будівель, а всередині залишилися меблі та посуд.
Влаштувалися вони досить вигідно.
– Я думала, ви все одно залишитися, — сказала вона розчарованим голосом. – Гальшка буде за вами тужити.
– Таке вже життя, — відповів Семен. – Не можна молодцю на одному місці сидіти. Може колись устаткуємося, обабимося і сплодимо потомство, а поки на все це ще зарано. А окрім того, перебуваючи тут, що найбільше, можемо тільки пустельниками зробитися, - засміявся він.
– І я залишуся зовсім сама...
– Ні, не залишишся.
– Але ж з вами я не поїду!
– Так і він з нами не вибирається. – Семен вказав на свого супутника, який сидів поруч, щільно закутавшись у ковдру. – Хотів, він ще вчора говорив про те, як треба йти в поле, але коли настав час, то розм’як.
Обличчя Маріки роз'яснилося. Вона підбігла до козака і відкинула капюшон у нього з голови. Його світле, скуйовджене волосся зліпилося від вологи.
– Обережно. – Він засміявся. – Хіба ти не пам’ятаєш, що казала Параска? Якийсь час треба тримати шию в теплі.
– Я знала», – прошепотіла вона, ігноруючи його слова. – Ні, я не знала... В мене була надія!»
Сергій міцно обійняв дружину. Його права рука майже повністю вже могла рухатися, вона почала швидко гоїтися, як тільки спала жахлива лихоманка.
– І ви можете разом вити на місяць, – засміявся Лівка, але замовк, після лютого шипіння Семена.
– Вип'ємо стремінну, посидимо мовчки, а потім сядемо на коней, – одразу ж змінив розмову Сергій. Він не тримав зла на Пастуха за невчасний жарт. – Немає сенсу чекати, дасть Бог, побачимося наступної зими. Наш дім – завжди і навіки ваш дім, – урочисто додав він.
Вони мовчки допили останні свої кухлі.
□□□
Грегорій посміхнувся, дивлячись на противника.
Він тримав у руці шаблю, але її вістря було спрямоване вниз.
Рада не хотіла погодитися на двобій. Переміг лише один голос проти, але все ж таки переважив. Грегорій міг не тільки продовжувати правити, але й робити все, що завгодно, з тими двома, хто повернувся з вигнання без прощення.
Але отаман сам зажадав двобою. Він був до смерті втомленим, бажав або переконатися, що все ще може перемогти цього справді могутнього супротивника та продовжувати захищати січ, або покласти цьому край. Він був готовий до запеклої битви.
Але коли він стояв перед Міхеєм, коли він дивився в очі молодого вовка, він побачив не лише колишню лють і впевненість, не лише важко приборкану дикість, а й набагато більше. Грищий думав і розраховував свої сили, і водночас був готовий до поразки та смерті.
Він, звичайно, вірив у перемогу, але був готовий і до поразки. Він також кинув виклик, не як якийсь недорозвинений юнак. Він не намагався образити свого супротивника; навпаки, він просив про бій, а не вимагав його. Це був зовсім інший вовк.
– Починайте, — старечим голосом заволав Кошко.
Міхей підскочив, розмахнувся шаблею.
Грегорій навіть не ворухнувся, не спробував підняти зброю. Він просто посміхнувся. Він посміхнувся без примусу вперше за багато-багато років.
□□□
Параска з кривою посмішкою спостерігала за від'їжджаючим загоном. Ці дармоїди повністю спорожнили її комору, але й прийшли надаремно. Викопали труп. Як і казала цілителька, через усе його обличчя тягнувся розсічений слід. Він так сильно згнив, що шкіра ледве трималася на черепі, але рана була чітко видна, тим більше, що кістки зазнали такої шкоди. Боря здавався дещо збентеженим. Почувши заперечення старої, він був певен, що могила порожня, або там поховано теля.