Вість про те, що Володимир відрікся від дідівської віри та прийняв грецьку, до селища долетіла нескоро. Її принесли купці. Люди не повірили, самі подалися до Києва. На диво, там і справді вже пустувала Перунова гора. Не було там ні Даждьбога, ні Перуна, ні Велеса, ні Лади. Натомість князь будував християнське капище.
Гірко заплакали люди й повернулися до рідної весі. За якийсь час після того прибув і Доброгост. Він був не таким, як колись: старість ніби раптом зламала його. Весь схуд, поблід, очі запалися, тільки виросла ще більше сива борода. Він товкся по всіх землях, намовляючи люд не зрікатися віри дідів своїх, не слухати зрадника-князя. Тільки не в силі він уже був боротися з Володимиром. Хрест перемагав Перуна.
Слідом за Доброгостом у селище прибули княжі тивуни. Вони рекли, що кумирів більше нема, а лише єдиний Бог. Казали, аби люди прийняли грецького попа, щоби хрестилися й капище побудували християнське.
Звісна річ, люд відмовився. Не відали вони, що дружина княжа уже на півдорозі.
– Чи приймаєте Христа у свої темні душі? – востаннє запитав тіун.
– Маємо своїх кумирів, а ромейських нам не треба, – гордо відповів Волоса батько.
Його сильного доброго отця посікли майже відразу. За ним загинула і мати, а тоді й ціле селище втопилося у вогні. Як його тягли, він бачив Доброгоста. Старий волхв відбивався одним своїм посохом від десятка дружинників, і ті, на диво, не могли йому дати ради! Спробували з луків – не могли вцілити. Тоді наперли дружно, затисли черленими щитами…
У Києві Волоса похрестили і відправили з дружиною аж у Тмутаракань, там він і прожив п’ятнадцять літ свого життя…
Вони ішли довго, прискорюючи крок. Жінок посадили на коней, бо ті вже зовсім вибилися із сил.
– Далеко ще, Волосе? – запитав Лука.
– За тим бором буде галява, там болото. Перебредемо, дістанемося маленької річки, підемо правим берегом догори. Там знову ліс. Перейдемо чотири гори, глибокий яр і там, серед пущі, буде моє селище. У нім зможемо лишити жінок, а ще коней добудемо. До Вишгорода тяжко буде пішака дибати.
Докладна відповідь Волоса задовольнила Луку, і вони пішли далі.
Пуща була дивна й красива. Повернувшись у ці місця, молодий вой ніби вдихнув сили на повні легені, а серце прискорено калатало в грудях. Тут усе раділо поверненню Волоса: молоді дубки, мов старі друзі, шуміли йому на привітання своїм листям, птахи співали йому вітальну пісню, а меткі вивірки спускалися із самих високих верховіть, щоби поглянути на нього.
До весі дісталися аж під вечір. Усі були виснажені й голодні, кожен мріяв про добрий коряк меду, щоб зняти втому, і шмат печені. Із хат долинав запах диму, грибів і м’яса.
Селище було геть не таким, як пам’ятав його Волос. Набагато менше. Люди боялися, щоби про них знову не дізнався князь. Всього кілька хат, кузня. За селом, на залитій сонцем галявині, було поле, далі, нижче, паслася худоба.
Із приходом чужинців люди насторожилися, кожен кидав свою роботу, дивлячись на непроханих гостей. Волос ішов першим по селищу, намагаючись хоч когось впізнати, але не міг. Це були або нові люди, або вони дуже змінилися. Намагався розгледіти своїх братів чи сестер – тяжко було.
До них вийшов сивочолий муж.
– Бачу, боги прислали нам гостей. Давно вже подорожні не заходили до нашої оселі. Втомлені ви, голодні. Можете відпочити, вам дадуть їжу й мандруйте собі далі. Коли заблукали – дамо провідника, він вас виведе.
– Не мандрівники ми і не заблукали, а йшли навмисне до цього селища.
Слова Волоса насторожили діда. Інші мужі почали збиратися біля нього.
– Не лякайтеся, не князь нас послав і зла ми не замислили. Колись тут був дім вітця мого, своїх братів та сестер відшукати хочу.
Всі переглянулися.
– Волос.
– Справді, Волос!
– Правду рік старий – повернувся син гончара!
Всі раптом почали радіти, сміятися, гукати. Тепер їх і впізнати було набагато легше. Ось же Мечобор – мамин брат, а це Житник і Горнило – брати його, з якими ще отроком ловив рибу в ріці та пас товар. Раптом звідки не взялися сестри! Боги, як же вони виросли! Усі кинулися обіймати Волоса, радості не було меж. Сли Мстиславові поки що трималися осторонь, розглядалися по сторонах.