Волос мовчав. Діва встала, підійшла до нього – воєві враз забракло слів. Була гарна невимовно, так що й очей не відвернеш. До голови скралася думка, що Доброгост навмисне щось навідьмував. Поглянув на богів – ті мовчки дивилися на нього, а Макоша та Лада посміхалися.
– То що, Волосе, поведеш її жоною?
– Поведу.
– Тоді йдіть до Лади.
Снєжка знала, що робити: стала прикрашати Ладу, як перед тим Макошу. Волос допомагав їй, волхв за всім дивився. Коли роботу було закінчено, волхв рік:
– Тепер дайте Ладі жертву.
Молодята одночасно засунули правиці у глек, вийняли звідти зерна жита й кинули у вогонь, що горів перед Ладою. Полум’я засяяло ясно, розгорілося, язички його весело замиготіли.
– Лада прийняла вашу жертву, отож серця ваші чисті. Тепер кляніться богині.
Волос і Снєжка взялися за руки й без розбігу перестрибнули вогнище.
– Ви присягли Ладі, тож тепер ви будете мужем та жоною. Скоро вже світанок – тож ідіть до свого вогнища, а я тут іще зостануся й поговорю з богами.
Усередині хати-мазанки, куди привела свого мужа Снєжка, не було нічого, тільки велике ложе. Вона сіла на ньому з розпущеним білим волоссям. На голові її був такий же вінок, як у Волоса. При слабкому світлі свічки він розглядав її стрункий стан, біляве волосся.
– Чекала-м на тебе.
Волос не відповів нічого, задаючи німе запитання. Діва говорила далі:
– Підійди ближче. Не бійся, не кусатиму.
Молодець скорився тому наказові, підійшов, сів на ліжку поруч із нареченою. Тепер він міг побачити не тільки її стан та волосся, а й миловидне лице, великі сині очі. Вони мовчки отак дивилися одне на одного.
Далі Снєжка встала, принесла чару з медом. Спочатку дала з неї напитися Волосу, тоді надпила сама. Наречена присіла перед ним, стала роззувати шнури на черевіях молодого воя. Так велів давній звичай – у першу ніч жона має роззути свого мужа.
Вони швидко скинули одяг, залишаючись нагими одне перед одним. Тіла їх були молоді і пружні. Снєжка була скована, легка дрож проймала її тіло – вперше була з чоловіком. Випитий мед мав допомогти їй, вона вже чула, як він розлився по тілу, і страх перед мужем почав змінюватися іншим відчуттям. Волос поправив пахуче, вимите у зіллі волосся, заглянув у блакитні очі. Вона легко прикрила повіки. Волос торкнувся діви – вона здригнулася, як налякана сарна, але тут же заспокоїлася, відчувши на своїх устах його губи. Дихання її стало частішим, рука мимоволі, легко, боязко лягла на Волосові могутні груди. Його сильні руки все сильніше притискали дівоче тіло до себе. Поцілунки стали сміливіші, обійми ще сильніші. П’янка ніч закружляла молодих людей у танці кохання, вона ніби підіймала їх високо, до хмар, даруючи ласку й насолоду. Вони відчували одне одного руками, устами, усім тілом. У Снєжки вже зовсім пропав страх перед чоловіком, навпаки, вона тепер все сильніше жадала його. Тіло її було відкрите для його поцілунків і ласк, вона зараз хотіла тільки одного – щоби ця ніч не закінчувалася ніколи.
Вона й не думала його відпускати. Місяць – їхній спільник – ще світив своїм круглим лицем, усміхався закоханим. Вона вже була не дівою, а жінкою, Волос же – її мужем.
Він лежав, не криючи своєї наготи. Вона також уже не мала що приховувати. Віддавши одне одному свою ласку й любов, вони зараз лежали мовчки. Все було вже сказане, зроблене, пережите й відчуте. Снєжка розуміла, що молодий вой зараз піде.
– Чи прийдеш іще?
– Прийду. Ти ж єси жона моя. – Він поглянув на неї, усміхнувся.
Їхні погляди зустрілися. Снєжка зрозуміла, що він не обдурить, усміхнулася також.
– Знаю, маєш віддати виру своєму князю.
– Віддам і повернуся. Досить мені товктися по чужих землях, тут мій отчий дім. Віддам виру і…
Він встав із ложа. З двору потягнуло холодком – світає. Крізь щілини почало пробиватися світло. Він подав їй сорочку, сам же швидко почав одягатися. Витязь глянув на неї, попрощався.
Вийшовши з хижі, Волос побачив Луку. Сотник також уже був озброєний, одягнений. Волос пригадав, як Лука сидів учора на святі. Пив мало, не веселився. Він був християнином із діда-прадіда і, певно, гидував грищами язичників…
Треба було збиратися у дальшу дорогу, а решта ще спали. Вони удвох заходилися їх будити.
Мстислав удруге
Князь Мстислав ішов землею хозарською в обхід печенізьких кочовищ. Дружину мав невелику, зате досвідчену в боях. Усі вої були на конях, військо рухалося хутко. Сам князь їхав на чорному жеребці то на чолі дружини, то скраю, то товкся десь у хвості. Разом із ним у похід пішли яси і касоги.