Бурий сплюнув на землю.
– Це ти дурний єси, Ратку. Зовсім уже ошалів і голову втратив через свою чорну ненависть. Там Воротичі твої гинуть від мечів варязьких, а ти по лісі ганяєшся за своїми примарами…
– І буду ганятися, – перебив його Ратко. – Бо ніхто, чуєш, ніхто не сміє вбивати безкарно Воротичів!
Обоє замовкли. Бурий поглянув у бік Сокола – той усе ще лежав без руху.
– За нього не бійся – відлежиться й очуняє. Ми його не рушимо, – сказав Ратко.
– Чого ж мене іще не вбив єси, на що чекаєш?
– У бою згинеш, як вой, – дам тобі таку ласку, – відповів Ратко і підвівся. – Досить язиками чесати – он лежить топір твій, а он щит. Бери і захищайся.
Вибору не було: Бурий підвівся і підібрав свою зброю. Ратко вже стояв готовий і тільки чекав на свого супротивника. Бурий узяв щит, покрутив у руці топором.
– Готовий єси з Мораною зустрітися?! – гукнув Ратко, грізно насуваючись.
– Готов єсмь, – якось приречено відповів Бурий.
У Ратка був топір, якого Бурому підняти було б важко. Зате Воротич раз у раз легко підіймав його над головою і щосили бив ним свого супротивника. Добре, якщо Бурому вдавалося відхилитися і страшна зброя пролітала біля голови. Гірше було, коли топорище врізалося в Бурого щит. Воя тоді аж відкидало, але він все ж стояв поки що на ногах. Його удари у відповідь були слабшими і тільки лишали подряпини на Ратковому щиті. Зате щит Бурого вже тріщав. Здавалося: ще один удар – і він розсиплеться, а вже тоді точно смерть.
Будимир зблизився до місця сутички, як тільки міг, близько і суворо спостерігав за нею, заклавши руки за спину. Бурий враз подумав, що навіть якщо станеться диво і він переможе Ратка, то Будимир все одно доб’є його, і та смерть буде жорстокою.
Тим часом Ратко насідав усе більше. Після чергового удару Бурий не втримався на ногах і впав.
– Вставай, Буричу, бийся.
У безнадії Бурий закричав, підхопився і щосили вдарив своїм топором. Ратко підставив щит, а натомість вдарив сам. Тоді ще раз і ще. Щит Бурого тріснув і почав розлітатися, а на додачу Ратко ще й вдарив ногою супротивника в живіт. Бурий знову впав.
– Вставай, собачий сину, не дай бити лежачого, – знову наказав Ратко, але Бурому більше нічого не хотілося, тільки скоріше покінчити зі всім тим.
Сили більше не було. Важко дихаючи, він спробував підводитися, але втомлені руки й ноги не хотіли слухати його.
– Гей, Соколе, бережи Галку, – прохрипів Бурий, оглядаючись на свого побратима, що продовжував лежати.
Від тих слів Сокол враз очуняв, підвівся, струсив головою і раптом побачив Бурого і Ратка.
– Ти що? – гаркнув вой, відразу ж хотів вихопити меча, але його на місці не було – хтось забрав усю зброю, навіть ніж.
Люто крикнувши, Сокол кинувся до Бурого. Будимир обернувся і став йому на дорозі. Він враз схопив Сокола за груди, струснув добряче, а тоді підняв над собою і щосили кинув у ліщину, аж загуло.
Ратко бачив це, і вони вдвох зареготали на півлісу. Брати тільки не зауважили одного: коли Будимир трусив Сокола, той непомітно витяг ножа у богатиря з-за пояса. Ратко уже хотів було повернутися до Бурого, як Сокол виліз із ліщини.
– Гей, бурмило, зарано тішишся! – гукнув Сокол і швидким рухом кинув ножа.
Будимир так і не зрозумів, що з ним робиться, – богатир перестав сміятися і взяв себе за горло. Кров так і цебеніла – ніж засів наглухо. Будимир великими очима дивився спершу на Сокола, потім повернувся до брата, погляди їх перетнулися. І тут Будимир впав, розкинувши руки.
Ратко зблід, а тоді заричав, розмахнувся. Бурий пірнув під цей удар, а тоді вдарив сам навідліг. Топорище глухо ввійшло Раткові поміж ребра, так що Воротич аж застогнав страшно. Він обернувся до Бурого, а той враз аж загарчав, відчувши тепер свою перевагу. Нова сила враз влилася у його м’язи і сухожилля. Бурий налетів і вдарив, Ратко прикрився щитом. Хотів відповісти на удар, але правиця вже не слухалася його, не могла вже підняти топора. Бурий побачив це і став насідати все сильніше, Ратко відбивався щитом і відходив. Він задкував усе далі і далі, доки не зачепився за труп брата і не впав навзнак. Бурий тут же був над ним, недовго думаючи, вдарив. Ратко відхилився, і топор розорав землю. Вдарив удруге – і знову Ратко уник смерті, вихопив лівицею свого ножа. І тут пішов третій удар. Ратко викинув вперед руку з ножем, розпанахавши Бурому бік, але в цю ж мить сокира опустилася на голову Воротича і розплющила її.
Бурий впав поруч із Ратком, тримаючись за поранений бік. Сокол став над побитими Воротичами.