Волос поглянув на неї – не сподівався почути таке від своєї жони.
– Разом із ними пропаде і Русь.
– Бо так було призначено ще тоді, коли Володимир скинув Перуна. Без Перунового меча Русь і так би пропала.
Волос посміхнувся.
– Хіба ж Перун згинув? Усі боги Русі живі суть, просто від людських осель вони переселилися в пущу, у степ, у ріку повноводу. Перун більше не живе в дерев’яному ідолі – дух його в лісовому дубі, у чистій Дніпровій воді, у грудях буй-тура степового. То Бог Ізраїлю карає своїх дітей, коли вони від нього відвертаються, із землі рідної виганяє. Русичам же повік на землі своїй жити і з богами своїми.
Вона уважно його вислухала, тоді мовила:
– Певно, правду речеш, мій муже. Мудрі твої слова.
Вона знову засипала проса, і Волос продовжив крутити.
Доробивши свою роботу, Волос допоміг Снєжці позносити борошно до комори, а тоді пішов на другий кінець весі. Він згадав собі за Турика, йому потрібно було розказати про те, що Лука втік від Каніцара, що їм удалося вирватися від погоні Воротичів.
Турик також не сидів без роботи – у весі нікому не можна було дармувати. Він білував убитого мисливцями кабана. Мужі підвішали здобич догори ногами, а Турик обережно з допомогою ножа стягував шкуру.
– О, здоров, Волосе! Що там чути про наших? – живо запитав молодець, лиш Волос встиг наблизитися.
– Вирвалися, – коротко відповів Волос. – З ними Лука.
– Слава тобі, Господи! – видихнув Малко.
Волос поглянув на товариша.
– Твій вуй мислить, же Лука послухом є.
Турик тільки рукою махнув.
– Лука Романович – добрий воїн і муж вельми мудрий. Такий не може бути підлим послухом. А мій вуй… Він такий же, як і твій дідо Доброгост. Старість… Вона робить із мужа злого отрока.
Так, напевно, Малко каже правду. Повз них пройшла молодиця, подивилася на Турика, усміхнулася.
– Гарні ж вельми жони у вашій весі, – сказав Малко, дивлячись молодиці услід. – Хто вона?
– Вдова, Данкою зветься. Муж її пропав у пущі. А чого питаєш? Хіба ж так хутко забув свою Калину?
Турик не відповів нічого, натомість запитав:
– Може б, ми вийшли в поле та трохи мечами помахали або топорами?
– Хіба що ввечері. Як мої брати побачать, що ми нічого не робимо, то їсти не дадуть, – жартома відповів Волос.
– Правду мовиш. У весі кожен має мати роботу, бо в нас хліба лежаного ніхто не їсть, – перекривив Турик слова Мечобора, що був у весі головою.
Вони попрощалися, і Волос пішов геть, лишаючи Турика сам на сам із «напівроздягненим» кабанцем.
Волос хотів уже шукати Житника чи Мечобора, аби дали йому ще якусь роботу, як раптом зупинився. Стежкою, що вела з пущі в село, ішли озброєні мужі. Воротичі. Попереду крокував Овсій, ведучи за повід коня, далі був Тишата й інші. Були такі грізні, що від них здаля пахло бідою.
Непроханих гостей побачили й інші, почали збиратися. Назустріч пішов Мечобор.
– Здорові будьте. Що вас привело до нашого дому? – Мечобор став їм на дорозі, та Овсій Воротич грубо відштовхнув його, і вони пішли далі.
– Доброгосте! – нараз гукнув Овсій.
Ніхто не обізвався, Воротичі йшли далі, наближаючись до середини весі.
– Гей, Доброгосте! Виходь, волхве! Я, Овсій Воротич, кличу тебе!
Знову не відізвався ніхто, тільки мешканці весі перелякано почали переглядатися й перешіптуватися.
Воротичі зупинилися і стали виглядати Доброгоста. Перед ними стіною стали Волос, Житник, Горнило, повернувся Мечобор, підійшов Турик та ще кілька мужів.
– Чого вам тут треба? – Волос зробив крок уперед.
– Доброгост надурив нас, обманув старий. І ви нам брешете, смерди! – сказав Овсій.
– Як смієш мовити так до нас у нашому домі? – запитав Волос тихо, але погрозливо.
– Смію, бо кров синів моїх Ратка і Будимира кличе мене до помсти.
– Ми твоїх синів не губили: кровна мста повернулася проти них, – озвався Мечобор.
– Закрий пащу, смерде, що ти можеш знати про мсту? Бурий із тим обірванцем не могли поконати моїх синів! Тепер же убійники пропали, ніби їх сама пуща сховала від нашої мсти. Хіба ж може таке бути, щоби чужі мужі сховалися від нас у нашому лісі, і ми не могли їх відшукати? Ані сліду нема! Хто їм помагає?!
Із Воротичами взявся говорити Волос:
– Доброгост уже рік вам, що Бурого і Сокола ховати не будемо, вовків своїх вам віддав. Хіба ж ви не вірите слову Доброгоста?