Овсій ніби й не чув того.
– Татям хтось помагає. Видайте їх, і ми підемо зі спокоєм. Коли ж ні, смерди, начувайтеся.
Нараз наперед вийшов молодший Ратків брат, Волос не знав його імені.
– Отче, братове і ви, родичі! – гукнув він. – Зрозумів уже єсмь, що сталося. Він, – парубок показав на Волоса, – допоміг убити Ратка і Будимира, він і ховає татів!
Враз запала мовчанка. Овсій наблизився до Волоса.
– То правда?
Волос дивився на нього без страху.
– Не видів єсмь, як твоїх синів було вбито, і не знаю, де ховається Бурий. Шукайте собі в другому місці, бо тута їх нема.
– Може, і нема, зате тута ховається сестра Бурого. Ми заберемо її, і тоді вони самі до нас прийдуть!
Овсій і Тишата, а за ними й інші хотіли пройти повз Волоса, аби знайти Галку, але він їх не пропустив. Поруч із ним кучно стояли інші.
– Жінка не винна, бо мсту кровну тільки мужі чинити мають!
– Геть із дороги, смерди! – гаркнув Овсій, і Воротичі спробували продертися, та «смерди» їх не пропустили.
Зчинилася штурханина, крики, дехто вже й за мечі та топори почав хапатися.
Ратка брат кинувся на Волоса, однак вой вдарив його в груди кулаком, і нападник відступив – різкий біль збив його войовничий запал. Та були інші, і в селищі скоро запахло свіжою кров’ю.
– Стійте! – раптом пролунав голос, який почули всі. Волхв Доброгост, як завше, з’явився не знати звідки. Розпалені мужі розійшлися, але готові були знову кинутися один на одного за найменшої іскри.
– Видай нам сестру Бурого! – гукнув Овсій.
Доброгост підійшов поволі, став поміж своїми мужами і Воротичами.
– Жона ця є моїм гостем і під захистом дому мого! Чого єси прийшов сюди? Битися? Хочеш і зі мною мсту кровну мати? Нехай тільки впаде на землю хоч одна крапля крові мого родича, то таке прокляття нашлю, що і сліду не лишиться від цілого твого роду – згинете, Воротичі, як роса на сонці!
Волхв був справді страшний у своїх погрозах. Овсій відсахнувся, тут же зблід. Видно, він знав уже, що таке прокляття волхва.
– Галка не є з твого роду, чого захищаєш її? – спробував ще сперечатися Овсій, хоча голос його був не такий голосний і сердитий.
– Боги мужів сотворили для раті і мсти, а жін – для дітей і для дому. Хто наругу чинить над жонами русичів, той проти богів іде. Ти що, Овсію, не боїшся гніву богів мого роду, що з мечем сюди приходиш?
Волхв іще з більшою силою насідав на Воротичів. Ті принишкли.
– Нє, Доброгосте, ми не прийшли ратитися, а тілько радитися. Прости нам.
– Радитися за столами потрібно, а не з оружжям у руках, – мовив волхв уже спокійніше. – Мечоборе, вели накривати.
Столи поставили просто на вулиці, на них наклали м’яса з того кабанця, що недавно білував Турик, а також жбанів із медом. На грубі тесані лави посідали найстарші Воротичі та деякі мужі з весі. Присів і Доброгост. Інші Воротичі на чолі з молодшим Ратка братом пішли назад у пущу. Вони ще не втратили надії знайти Бурого і поквитатися з ним.
– Що нам робити, порадь, Доброгосте, – мовив Овсій Воротич, втамувавши свій голод кількома шматками печені.
Волхв м’яса не їв, тільки сьорбав старий мед із кухля.
– Ратко і Будимир були добрими воями, тому сидять зараз у вирію разом із прадідами отак, як ми тут, і пирують, меди старі п’ють. Вони були достойними і вмерли достойно. Кров їхня не відімщена є, а наші боги таке не забувають. Якщо вбійники змогли втекти від вас, значить, так захотіли кумири, та ваші з Бурим стежки іще перетнуться. На Русь чорною хмарою лізе котора. Брати-князі, сини окаянного Володимира, мають повбивати один одного – так їх Перун карає. Тримайтеся Каніцара – він знає, що робити. А там і своїх кровників зустрінете.
Голос старого виходив ніби не з рота, а з-під землі. Коли він говорив – усі мовчали і навіть не дихали. Коли старий скінчив, озвався Овсій:
– Каніцар не раз рік, що не хоче, аби сталася рать поміж Ярославом і братом його. Най би ліпше мир був.
– Не буде миру. Сини Володимирові прокляті, і розум їхній затуманений страшним волхвівським прокляттям. Жадоба і пиха погублять їх.
– Чи ж не ти, Доброгосте, прокляв? – запитав Тишата. – Мстиш за Перуна?
– Кровна мста для русича свята є. І хто ліпше знає про то, як не ви, Воротичі.
Ті знову не знали, що відповісти. Слухав ці слова і Волос, і думки його ставали все тяжчими.
Воротичі пішли з весі, коли вже стемніло, хоча Доброгост і запрошував їх лишитися на ніч. Волос і далі ходив окутаний своїми думами, як хмарами, коли до нього підійшла Снєжка і запросила піти з нею до лісового озера, щоби скупатися.