Хоп! Це – як удар під дих! Йому перехоплює дихання, бо Він знає, що бублики від Мене, це все одно, що гарбуз женихові від дівки.
Ох, яким же солодким, винахідливим, незбагненним і казна-яким стає мій любий чоловічок, як тільки перед носом йому запахнуть бублики з духовки!..
Ох, яким же змієм-спокусником дивиться він на ту смакоту (не на мене), подаючи перший умовний знак про усвідомлення своєї провини переді мною!
А другий знак – це чиста від страви тарілка. А третій – ласий погляд у бік спальні. Сказано ж бо, що прийдуть до тебе три празники в гості.
У хвилини найбільшої лютості раджу і Вам взятися за бублики. І не треба сварки. Хай знає, Ваше чудо горохове: бублики на столі – сварка на язиці.
А чоловіки страх як не люблять сварливих жінок. Він легше з'їсть кілограм того хтозна-чого, аніж вислуховуватиме Ваші образи.
Отож, тореадоре у спідниці, сміливіше до бою! Витягуйте на світ Божий в'язочку мініатюрних бубликів, навіть якщо вони дворічної давності!
Замочуйте їх на дві години в молоці. Після того обкачайте в муці, яйці, обсмажте на сковороді з одного боку.
Тоді зверху на обсмажений бік покладіть фарш: кульки м'ясних чи рибних фрикадельок, чи тефтельок,
чи кульку сиру із сметаною,
чи натертий твердий сир із вареним яйцем і сметаною,
чи ще казна-що.
На фарш витисніть горошину кетчупу, на кетчуп покладіть зелень – і легкої і щасливої дороги! або, як кажуть, румуни drum bun! – покладіть в розігріту духовку на 10-15 хвилин.
І хай Його нечиста сила годує, пере шкарпетки і спить з ним, якщо Він не зрозуміє, що злостити Вас не слід!
І хай тішиться, що таки заробив від Вас не дірку од бублика, а фаршировану дірку.
А Ви мовчіть, що й не думали пригощати його діркою від бублика, бо й справді: чоловік все-таки. У гаманці і в штанах щось та є, виправдовують у наших Розтоках кожного чоловіка.
Хоча, любі мої, може, він не такий вже й поганий, як ми іноді думаємо. Ось бачите, як розчулили Ви отим – нічого робити – свого чоловіка.
І його настрій поганий минає.
І Ваша роздратованість розтоплюється, як маргарин на вогні.
Вони ж, як великі діти, наші любенькі чоловічки. Нашкодять – і в кущі або за нашу спину. І мовчать, як партизани під час тортур, про причину своїх душевних мук.
А ми теж хороші – ні, щоб вникнути у суть проблеми, – а відразу «наїжджаємо», як наші доблесні податківці на чесного бізнесмена, та не отого, що чваниться легальною «хатинкою» на якомусь Кіпрі чи в Андалузії, а того, що доправляє через кордони торби із китайським текстилем чи турецькою шкірою. А шкіра ж то із наших, українських корівочок! Ось хто повертає вітчизняні капітали додому! І ні, щоб сказати «дякую», так відразу ж рекет!
А Ви також навчилися бути добрим рекетиром для чоловіка, надивившись дурних американських фільмів і наслухавшись іще дурніших українських новин.
Та чи знаєте Ви, мої золоті голубки, якими іноді мізерними можуть видатися світові глобальні проблеми у порівнянні із проблемами окремої людини?
Знаєте!
Отож бо.
Отож бо – бережіть одне одного як можете і поки можете.
Життя – воно штука мінлива.
Але завжди пам'ятайте, навіть у час найбільшої лютості: двічі жити ніхто не буде! І сварячись – все одно доведеться миритися. Якщо, звичайно, у вас не «мухи» в голові.
ВІД ПАРКАНУ ДО ОБІДУ
Я знаю, що буває така мить, коли, збаламучені чорними підозрами, поточені ревнощами, злістю чи ще чимось, доведені до передафектного стану «кипінням у собі» на власного чоловіка, ми, жінки, впадаємо думками у крайнощі. Ні, боронь, Боже, – ніхто на нього атентат не влаштовуватиме. Але ось отак, щоб якось відомстити… та щоб болючіше… та з кимсь іншим…
Воно то так… Лють – сильніша від розуму і глузду.
Але ж ми з вами навіть не з власного досвіду знаємо, що хвилинна лють – де майстрування дому на піску. Хіба ні?
Хіба наші миттєві ефемери, пов'язані з поганим настроєм, затаєними образами чи накопиченими незгодами, можуть дорівнятися (вже не питаю, чи можуть замінити) смак повноцінного сімейного життя?!
Та ніколи, нізащо і за жодні гроші, сказали би в Розтоках!
Якими би винахідливими ми не були у нашій миттєвій помсті чи просто примсі, насправді ніхто з нас не хоче ефемерного щастя і дому, зведеного на піску.
Хоча в житті й справді, як на довгій ниві. Колотить нас кохання, заходить у голову дуренство, а в курені добре лише під час відпочинку. Та ще за столом.