Ви бачили справжній ґердан – прикрасу із намиста для жіночої шиї? Я обожнюю ґердани і маю їх кілька.
А тепер спорудіть кулінарний ґердан, яким я частую своїх гостей.
А для того, щоб іще й скуштувати його, робіть зі мною, робіть, як я, робіть краще від мене.
Беріть велику плоску тарілку. На середину переверніть догори дном літрову банку. А тоді майструйте їстівний ґердан, викладаючи продукти так, щоб дотриматися форми цієї прикраси.
Хто не може побачити на очі, хай уявляє: ґердан має форму розірваного кола, завуженого до верху (начебто для защіпки на шиї) і дещо розширеного донизу.
А щоб дотриматися форми, «намалюйте» зовнішні краї ґердана майонезом, тоді Ви не вийдете у нейтральну «смугу» тарілки.
Отже, на дно тарілки викладаємо відварене і порізане кубиками м'ясо курки.
Далі на великій тертці натираємо відварену картоплю.
Поливаємо майонезом.
Тоді нарізаємо кубиками або ж тремо на тертці відварений червоний буряк.
Поливаємо майонезом.
Притрушуємо подрібненими горіхами і чорносливом.
Зверху покриваємо майонезом.
Нарізаємо чи натираємо моркву.
Зверху знову кладемо курятину.
Змащуємо майонезом.
Ну як? Ви дотримали форми ґердану?
Добре. Але ж форма – ще не все. Як правило, прикраса «гуцульський ґердан» виграє всіма кольорами. Такою ж має бути і страва.
Як цього досягти? Просто. Викладіть на верхній шар майонезу у хаотичному порядку розеточку буряка, моркви, подрібненої петрушки чи зеленої цибулі, ягоди калини чи жменьку консервованої кукурудзи.
Якщо переважатиме буряк, то у Вас вийде пурпуровий ґердан, якщо кукурудза, то Ви з повним правом можете сказати, що Ваш ґердан – золотий.
Тоді вийміть зсередини банку.
Бачите, їстівний ґердан вийшов такий, що хоч зав'язуй його на шию. Чим зав'язувати? А Ви припасуйте зверху стебло петрушки чи пера цибулі. Ось Вам і зав'язка.
Правда, красиво?
А як смачно!
Проте ніщо не може зрівнятися зі смаком страв гуцульського Святого вечора і Великоднього столу.
Але про все – по черзі.
У Розтоках, якщо хочуть похвалити господиню за багатство і різноманітність святкового столу, кажуть: «Тут хіба що лиш тата-мами і крапликів не вистачає…»
Із нагадуванням про тата-маму можна потрапити в халепу, тому що може з'ясуватися: якраз і тато, й мама – сидять за столом. А ось, натякнувши на відсутність крАпликів, ніколи в пікантну ситуацію не потрапите, якщо, звичайно, Ви не за столом на Святвечір у Розтоках.
КрАплики – страва суто святкова. Її готують винятково на Святий вечір. А як – зараз розкажу.
Моя бабця Гафія (та, що Соломон у спідниці, пам'ятаєте?) вчила мене так:
Зварений червоний буряк треба порізати на дрібні шматки (як на борщ).
Скласти в миску, посолити, посипати лимонною кислотою або оцтом.
Поставити каструлю з водою на вогонь.
Тоді взяти 1-2 картоплини (в залежності від кількості води), натерти на великій тертці, кинути в окріп і варити до повної готовності.
Це має бути навар.
Поки вариться картопля,
треба зробити міні-мініатюрні пельмені не із м'ясним фаршем, а із пропущеними через м'ясорубку відвареними і заправленими підсмаженою цибулею грибами.
Закинути пельмені, щоб закипіли, але не переварилися.
Зробити підливу: цибуля, перець, сіль, але без муки.
Вкинути в усю цю масу.
Останніми (після зняття страви з вогню) вкинути покришені буряки у картопляний відвар.
Подавати страву холодною.
Пам'ятаю, що в дитинстві для мене найсмачнішою була дорА – їжа з великоднього кошика.
Гуцульський звичай велить, що ні на Великдень, ані в полИваний понеділок ніжу руки брати не слід, навіть до хліба, через те кошик із дорОю має бути наповнений готовою (нарізаною) до споживання їжею:
різаним домашнім хлібом, який перекладають поміж решти компонентів кошика,
печеними і перерізаними навпіл домашніми яйцями,
писанками,
домашньою ковбасою,
бринзою,
будзом,
шинкою,
стружками кореня хрону, молодими стеблами часнику, вареним салом, твердим домашнім сиром.
Спробуйте в буденний день зварити шмат сала і з'їсти просто так. Думаю, не слід переводити продукт: викинете.
А ось Великдень – це, мабуть, єдиний день, коли щоденні страви стають особливими.
Бо хіба серед тижня Ви будете пекти яйця в духовці? Напевно, що ні.