Выбрать главу

І ось оті нові-новісінькі постоли – не постоли, а твір мистецтва, призначені для смерті, за один день зйомок були так розчовгані і вимащені мною, що бабця замовила собі до смерті інші у якогось відомого майстра аж із самого Сторония (до речі, вона ніколи не називала наш районний центр на румунський манер – Путила. Казала тільки по-давньому: Сторонець – Путилів).

Ви думаєте, я даремно так довго розказую Вам про оту екзотичну дідівську взувачку? Зовсім ні.

Це я підводжу Вас до рецепта наступної страви, яка так і називається – гуцульські постоли.

Для неї треба молодої телятини, двічі пропущеної через м'ясорубку, кількох ложок крохмалю, солі і перцю. Усе це добре вимішати і гамселити долонями-кулаками, як у м'яч.

І чим довше, тим є більша вірогідність того, що у Вас таки вийдуть постоли, а не розлізлі личаки.

Із зробленого фаршу (Боже борони Вас кинути туди яйце – зіпсуєте страву!) формуєте маленькі, менші ніж 36 розміру, завдовжки, як Ваш мізинний палець, м'ясні трубочки, одну сторону яких акуратно, у вигляді носочка, треба закрутити.

Смажити з трьох боків на невеликому вогні.

Потім викласти у глиняний таріль «на спинку»: носком-дзюбком догори.

Але це ще не все. Я ж Вам розказувала, що постоли – це мистецький витвір. А не так собі – оброблена і припасована до розміру ноги взувачка.

Ось і докладіть фантазії. Із крапельок майонезу і кетчупу зробіть красиві і оригінальні шнурки для постолів.

Із майонезом можна перетерти розмочений мак.

Чи порізати багатолітню цибульку-прИріз іще дрібніше, як макове зерня.

Чи на четверо перерізати відварену квасолю.

І «зашнуруйте» постоли, як власну душу перед чужими людьми у час сімейної негоди.

Скажу Вам, що цю страву можна подавати холодною.

Як подають холодною і наступну – гуцульську писанку.

Але зроблю деякий відступ. Коли я на Великдень у Києві приходжу до церкви святити дорУ і пАску, я набираю з собою писанок – скільки можу і роздаровую, кому хочу. Мені писанки передає мама, що пише їх разом з моєю тіткою чи купує на базарі – самі космАцькі.

Є у мене приятель – Дмитро Пожоджук, відомий на увесь світ писанкар, вишивальник і фольклорист із Космача. А нині – ще й сільський голова колишньої бандерівської столиці. Рушник, що завжди прикрашає мій великодній стіл – це його рук робота. І неповторні космацькі писанки – Дмитрова робота.

І коли мені стає геть несила думати про шалені перипетії нашого життя, коли мене оповиває туга, як туман, я викладаю перед себе котрийсь Дмитровий рушник (… а чорне – то журба), збоку викладаю писанки із косівського села Стопчатова (батьківщини Дмитра Павличка) від білоруски Лариси і гуцула Михайла Гургуловичів – і за хвилину-другу мені легшає: бо й на веселій писанці не всі барви веселі, а що вже казати про життя маленької людини на початку третього тисячоліття?

Полегшено зітхнувши, я тоді беруся за свою – їстівну щоденну – писанку.

А цю, мою писанку, зробити куди легше, ніж розписати яйце. Судіть самі.

Я відварюю картоплю. Заправляю її жиром, сіллю, перцем. Пропускаю через м'ясорубку. Викладаю на стіл у формі кулі. Роблю заглибину. І наповнюю її бринзою (подрібненими грибами з цибулею, можна пропущеним через м'ясорубку оселедцем).

Тоді на велику плоску тарілку викладаю фаршировану картоплю, надавши їй форми яйця, перевернутого догори вершком. І з простого картопляного яйця роблю писанку, нанісши уздовж на картоплю різнокольорові овочеві смужки: тертий варений буряк, тоді – терту варену моркву або консервовану кукурудзу, зелений горошок, січену цибулю, тертий жовток яйця.

Симпатична писаночка?

Не Пожоджукова, звичайно, але також нічого.

А довкіл писанки також роблю орнамент – листя салату, зелений горошок, кукурудзу, оливки, дрібні квашені огірки (в залежності від того, який фарш усередині писанки).

До речі, цю ж саму страву можна зробити дещо легше. А саме: не фарширувати картоплю, а змішати її з фаршем – грибами, бринзою чи оселедцем.

Якщо ж з'ясується, що у Вас під руками для прикрас не виявиться нічого, окрім вареної моркви, тоді назвіть страву огненною орхідеєю.

Ну, і звичайно ж, гуцульський стіл не обходиться без барабуляної (картопляної) кулеші у сусідстві з розтопленим вершковим маслом і бринзою.