Патриція завела його в маленьку кімнату, наказала Джеймсу покласти речі на стілець і відсунула пластикову завісу. За нею була дивного виду хірургічна шкіряна з алюмінієм кушетка. Бонду вона зовсім не сподобалася. Поки дівчина поралася з численними ремінцями, прикріпленими до обтягнутих тканиною частин на роликах, Джеймс з підозрою розглядав цей винахід інженерної думки. Під столом стояв потужний електричний двигун з табличкою, яка проголошувала, що це «Механічний стіл до розтягування «Геркулес». Силовий привід у формі спарених стрижнів тягнувся з верхньої кришки двигуна до кожної з трьох секцій кушетки окремо і закінчувався натяжними гвинтами, прикріпленими до кожного ременя. У передній частині столу біля припіднятого підголівника приблизно на рівні обличчя пацієнта була велика шкала тяги, розмічена на тиск у фунтах — до 200. Після позначки «150» цифри на шкалі проставлені червоною фарбою. Нижче підголівника прикріплені манжети для рук. Бонд похмуро відзначив, що шкіра на них — у темних плямах, найімовірніше, від поту.
— Лягайте обличчям донизу, будь ласка, — Патриція розстебнула манжети.
— Спочатку поясніть, як ця штуковина працює, — уперто заявив Бонд. — Мені не подобається, як вона виглядає.
— Це просто апарат для розтягування спинних хребців, — терпляче почала розтлумачувати дівчина. — У вас помірна травма хребта, і цей апарат допоможе її усунути. У крижовому відділі справа — крижово-клубова деформація. Її ми також усунемо. Боляче не буде, це просто розтягнення. Воно радше заспокійливе. Дехто з пацієнтів навіть засинає.
— Цей пацієнт не засне, — твердо сказав Джеймс. — І яку тягу ви хочете застосувати для мене? Чому ці цифри червоні? Ви впевнені, що мене не розірве на шматки?
— Не меліть дурниць, — трохи роздратовано мовила Патриція. — Звісно, якщо прикласти забагато сили, це може бути небезпечно, але ми з вами почнемо з дев’яноста фунтів, а за чверть години, коли я повернуся, може, збільшу до ста двадцяти. А зараз лягайте, на мене чекає інший пацієнт.
Бонд неохоче заліз на стіл, ліг на живіт і занурив голову в глибокий отвір у підголівнику.
— Якщо ви мене вб’єте, я подам на вас в суд, — його голос через шкіряну дірку прозвучав глухо.
Джеймс відчув, як вона туго затягнула ремені на грудях та стегнах, спідниця дівчини кілька разів легко доткнулася до його обличчя, коли вона схилилася, щоб повернути важіль керування під великим циферблатом. Запрацював двигун. Ремені натягнулися, потім ослабли і завмерли. Бонд відчував, як його тіло м’яко розтягують велетенські лапи. Відчуття було дивним, але неприємним його не назвати. Джеймс із трудом припідняв голову — стрілка стояла на цифрі «90». Тепер апарат почав видавати металеві гикаючі звуки, немов механічний осел, а важелі працювали ритмічно, по черзі то натягуючи, то ослаблюючи ремені.
— Усе гаразд?
— Нормально.
Джеймс почув, як зашелестіли пластикові занавіски та грюкнули двері, й віддався приємним відчуттям шкіряної подушки довкола обличчя, наполегливому ритмічному витягуванню спини та гіпнотичному гудінню пекельної машини. Насправді відчуття були приємні. Безглуздо боятися цієї штукенції.
Чверть години по тому він почув, як знову грюкнули вхідні двері, зашелестіли занавіски.
— Нормально?
— Усе чудово.
Рука дівчини потягнулася до важеля. Бонд підняв голову — стрілка підібралася до цифри «120». Тепер тягнуло сильніше, звук двигуна став голоснішим.
Патриція схилилася до нього і заспокійливо поклала долоню на плече.
— Ще п’ятнадцять хвилин — і все, — мовила, підвищивши голос так, щоб перекрити гудіння двигуна.
— Гаразд, — невпевнено відгукнувся Джеймс, відчуваючи, як його тіло розтягують із новою силою. Прошелестіли занавіски, стук дверей потонув у гарчанні двигуна. Бонд потроху розслабився, налагоджуючись на новий ритм.
Не минуло і п’яти хвилин, як він відчув на обличчі слабке коливання повітря. Розплющив очі — до ручки керування тягнулася чоловіча рука. Бонд дивився на неї здивовано, а потім із жахом. Клацнув важіль — ремені натягнулися. Він закричав, тіло пронизав пекучий біль. Джеймс відчайдушно підняв голову і загорлав голосніше. На циферблаті стрілка наблизилася до цифри «200»! Бонд знесилено опустив голову. Він крізь кривавий туман бачив, як чоловіча рука зафіксувала й відпустила важіль. Потім вона завмерла і наблизилася, щоб показати зап’ястя з маленьким червоним зиґзаґом, перекресленим двома лініями. Украдливо прозвучав знайомий голос: