— А як же той СПЕКТР планує їх підірвати?
М. розвів руками.
— Вояки пояснили це на засіданні Військового кабінету, але я ні чорта не второпав. Зрозуміло одне — принцип дії атомної бомби такий самий, як і звичайної. Тільки носова частина набита тротилом, а у хвостовій міститься плутоній. Між двома відділеннями є отвір, в який вкручують детонатор на кшталт корка. Коли бомба ударяється об землю, тротил підпалює детонатор, а той підриває плутоній.
— Отже, їм доведеться ту бомбу скинути, щоб вона вибухнула?
— Не обов’язково. Достатньо знайти толкового фізика, який розуміється на такому. Все, що потрібно, — це розґвинтити носову частину бомби і замість звичайного детонатора, котрий підриває тротил, установити, наприклад, годинниковий механізм, який підірве тротил без удару об землю. Бомба вибухне. Сама собою вона невелика. Можна запхати в сумку, вдвічі більшу за ґольферську. Звісно, тягати її буде важкувато, але можна покласти у багажник автівки, пригнати машину в місто, залишити на стоянці й запустити годинниковий механізм. Дати собі фори години зо дві, щоб від’їхати миль на сто — і діло зроблено.
Бонд потягнувся в кишеню за новою сигаретою. Важко повірити, але це правда. Саме цього Секретна служба та інші розвідслужби світу мріяли уникнути. Непоказний чолов’яга у плащі з важкою валізою або сумкою для ґольфу — на ваш вибір. Камера схову, припаркована машина або просто густі кущі у центральному парку великого міста. Жодні контрзаходи тут не допоможуть. А в недалекому майбутньому, якщо вірити експертам, ситуація стане зовсім неконтрольованою. Навіть найзадрипаніша країна зможе клепати атомні бомби на своєму, так би мовити, задньому дворі. Бомба перестала бути таємницею, важко було лише з прототипами, як трапилося з порохом, кулеметом чи танком. А сьогодні вони є в усіх, як той лук зі стрілами. Завтра чи післязавтра таким луком зі стрілами стануть атомні бомби. Отже, маємо перший випадок шантажу. Якщо СПЕКТР не зупинити, піде розголос, і дуже скоро злочинні генії почнуть камстролити бомби з дитячих конструкторів та металобрухту. Якщо не зупинити їх вчасно, доведеться платити. Останню думку Джеймс промовив уголос.
— Саме так, — відгукнувся М. — З будь-якого погляду, охоплюючи і політичний аспект, гроші не є проблемою. Але ні П-М, ані Президент не протримаються і п’яти хвилин, якщо піде щось не за планом. Заплатимо ми чи ні — наслідків не уникнути, і всі вони будуть препоганими. Саме тому конче необхідно зробити усе, щоб знайти цих мерзотників та літак до закінчення терміну. В цьому питанні між прем’єр-міністром та президентом досягнуто повне порозуміння. Розвідники в усьому світі — наші, американські та дружні до нас будуть залучені до цієї операції — операції «Кульова блискавка», як її назвали. Літаки, кораблі, підводні човни, а також, звісно, гроші не становлять проблеми. Можемо претендувати на будь-що в будь-який час. Кабінет обладнав центр командування і задіяв спеціалістів. Уся інформація має надходити туди. Американці організували аналогічний центр у себе. Звісно, витоку інформації не уникнути. Версія така — цей переполох, а він справді є, незважаючи на політичні наслідки, зчинився через зникнення «Віндікатора» разом з бомбами. Тільки лист є абсолютною таємницею. Уся рутинна детективна робота — відбитки пальців, Брайтон, писальний папір — нею займатимуться Скотланд-Ярд, ФБР, Інтерпол, а також усі розвідпідрозділи НАТО. Їм буде переданий фраґмент паперу з невинною фразою. Вони не матимуть жодного стосунку до пошуків літака, це — завдання розвідки. Буде два абсолютно окремих розслідування. МІ-5 займеться досьє членів екіпажу та італійського спостерігача, що стане частиною загального плану. Наша служба працюватиме в парі з ЦРУ. Ален Даллес кинув на завдання усіх своїх кращих людей, і я збираюся зробити те саме. Тому і протрубив загальний збір. Тепер залишається тільки сидіти й чекати.
Бонд запалив нову сигарету — гріховну третю за останню годину. Відкинувся в кріслі та, намагаючись приховати тривогу в голосі, спитав:
— Що ви доручите мені, сер?
М. спантеличено подивився на Джеймса, немов бачив того вперше у житті. Потім розвернувся в кріслі та втупився невидючим оком у вікно. Нарешті заговорив тихим голосом:
— Я вже порушив обіцянку, яку дав прем’єр-міністру, — розказав вам усе, нуль-нуль-сьомий. Але у мене є одна думка, догадка, яку, хочу, щоб перевірила... — він зам’явся, — довірена людина. На мій погляд, єдиним раціональним зерном у пошуках літака є інформація від радарної системи «Дью» — так, визнаю, ідея сумнівна — стосовно того літака, що звернув над Атлантикою з повітряного маршруту «схід-захід» на південь у напрямку Бермудських і Багамських островів. Я вирішив перевірити цей слід, хоча й він не викликав жодної зацікавленості. Деякий час вивчав карти Західної Атлантики і спробував поставити себе на місце СПЕКТРу, точніше, на місце того кримінального розуму, який стоїть за цією організацією, мого колеґи, так би мовити. І дійшов певних висновків: логічно припустити, що мішенню для бомби № 1, а якщо до цього дійде, то і бомби № 2 стане Америка, а не Європа. По-перше, американці вразливіші до бомб, аніж європейці, й легше підуть на поступки, якщо погрозити їм бомбою № 2. По-друге, стосовно об’єктів, вартістю сто мільйонів фунтів, які можуть стати мішенями для бомби № 1, то їх значно більше в Америці. І, по-третє, припускаючи, що СПЕКТР — це європейська організація, а такий висновок можна зробити, проаналізувавши стиль листа і папір, який, до речі, є голландським, та беручи до уваги кровожерність плану, мішені на американському боці здаються мені ймовірнішими. Підсумовуючи сказане, а також припускаючи, що літак не міг приземлитися ні в Америці, ні в її прибережних водах — де його відразу засік би радар — я розглянув майданчики по сусідству. І, — М. окинув Бонда поглядом і знову втупився у вікно, — зупинився на Багамах. Місце зручне — група островів, більшість із яких безлюдні, оточені мілководдям з піщаним дном, а також з однією-єдиною радарною станцією, до того ж вона завантажена по вуха цивільним рухом і нею керують місцеві цивільні. Південний напрямок — Куба, Ямайка, Карибські острови — достойними мішенями вважати не можна. Та й вони далеко від узбережжя Америки. На північ — лише Багами з такими самими недоліками. А от найближчий острів з багамської групи лежить лише за дві сотні миль, тобто за якихось шість-сім годин ходу на швидкісному катері або яхті, від американського берега.