Петаччі витягнув записник. «Пильнуйте за вогнями Ґранд Багами по лівому борту та Палм-Біч — по правому. Тільки-но вловите навіґаційний сигнал з яхти Першого: крапка-крапка-тире, крапка-крапка-тире, — скидайте пальне, знижуйтеся до висоти тисячі футів на останній чверті години, гасіть швидкість і втрачайте висоту. Як побачите червоний проблисковий маяк, готуйтеся приводнятися. Закрилки опускайте тільки на перевіреній висоті на швидкості не більше 140 вузлів. Глибина моря в цьому місці — 40 футів. У вас буде вдосталь часу, щоб вибратися через аварійний люк. Вас піднімуть на борт яхти номера Першого, де відпочините до рейсу з Багамів до Маямі — о пів на дев’яту ранку; звідти «Браніфом» чи «Ріел Ервейз» до пункту призначення. Перший видасть вам гроші в тисячодоларових купюрах чи дорожніми чеками, а також передасть паспорт на ім’я Енріко Валлі, директора компанії».
Петаччі перевірив координати, курс та швидкість. Залишалася година польоту. Зараз була третя ранку за Гринвічем, дев’ята вечора у Нассау. Вийшов повний місяць, а килим з хмар за десять тисяч футів унизу виглядав, як засніжена пустеля. Петаччі вимкнув габаритні вогні на кінцівках крил та фюзеляжі, перевірив пальне — дві тисячі галонів, разом із резервними баками. Йому знадобиться не більше п’ятисот, щоб подолати чотири сотні миль. Він натиснув випускний клапан і скинув тисячу галонів. Звільнившись од вантажу, літак почав повільно набирати висоту, Петаччі повернув його на 32 тисячі футів. Минуло ще двадцять хвилин — пора починати плавне зниження.
Літак пішов униз крізь шар хмар; на фоні сріблявого сяйва місяця, що відбивалося на гладкій поверхні океану, мерехтіли розрізнені вогники Північного та Південного Біміні. Жодних білих гребінців. Цього разу метеорологічний прогноз із американського Веро-біч, який він прослухав по «Радіо Насау» крізь шум перешкод, виявився точним — повний штиль, слабкий бриз, видимість чудова, жодної ймовірності зміни погоди. Океан виглядав гладким та щільним, немов сталь. Усе буде добре. Петаччі вибрав канал 67 на командирському радіоприймачі й пошукав навіґаційний маяк яхти Першого. Не натрапивши на маяк одразу, піддався легкій паніці, але раптом пробилося слабке, та впевнене: крапка-крапка-тире, крапка-крапка-тире. Пора знижуватись. Італієць почав гальмувати, зменшив тягу — літак пішов круто вниз. Радіоальтиметр загрозливо заверещав. Петаччі спостерігав, як на нього насувається сріблява, наче ртуть, поверхня океану. На мить він утратив лінію горизонту — море виблискувало сріблом, як і небо — а потім пролетів над маленьким темним острівцем. Упевнившись, що висота, як показує стрілка альтиметра, насправді дві тисячі футів, італієць зітхнув вільніше, вирівняв літак і перейшов на планерування.
Тепер позивний радіомаяка яхти Першого лунав чисто і ясно. Скоро він має побачити червоний проблисковий сигнал. Ось він, миль за п’ять попереду. Петаччі нахилив ніс величезної машини — контакт може статися будь-якої миті. Усе має відбутися гладко! Він ніжно пробіг пальцями по закругленнях штурвалу, немов то були дівочі стегна. П’ять сотень футів, чотири, три, дві... Попереду з’явився бляклий силует яхти, вогні погашені; точно за курсом блимав червоний проблисковий сигнал. Зіткнеться чи мине? Спокійно, ніс донизу, потроху. Не забути відразу ж вимкнути двигуни. Літак черевом торкнувся води — ніс догори! Удар! Літак підскочив угору, а потім... ще удар! Петаччі відняв занімілі руки від штурвалу й очманіло подивився у вікно, за яким пінилися короткі хвилі. Святий Боже, він це зробив! Йому, Джузеппе Петаччі, вдалося! Де оплески? Де приз?
Літак повільно осідав, розігріті турбіни зашипіли при контакті з водою. Позаду скреготав покалічений метал — хвостовий відсік відірвало при посадці. Петаччі вийшов з кабіни, вода у салоні плескалася по щиколотку. Мертвенне сяйво місяця виблискувало на обличчі одного з пілотів, хвилі обмивали тіла. Італієць розбив плексиглас на рукоятці аварійного виходу і потягнув її униз. Дверцята вивалилися назовні, Петаччі ступив на крило. Чотиривесловий ял порівнявся з літаком — у шлюпці було шестеро чоловіків. Петаччі помахав рукою і радісно загорлав. Один мляво підняв руку на знак привітання. Обличчя чоловіків — молочно-білі під місяцем — дивилися на нього безстрасно. Петаччі подумав: це люди серйозні, ділові, й поводитися з ними треба стримано. Він відкинув ейфорію і прибрав серйозну міну.