Із Бондом дівчина не розмовляла й узагалі не звертала на нього уваги, і це дало йому змогу продовжити розглядати Домінетту без перешкод. Її безтурботне обличчя, яке немов казало «та котіться ви всі до біса», на думку Джеймса, в запалі мало набувати тваринних рис. У ліжку вона буде спочатку пручатися та кусатись, а потім раптом здасться. Він так і бачив, як її гордовитий, чуйний рот розкривається, оголюючи рівні білі зубки у гримасі хіті, а потім губки розм’якшуються й набрякають у податливій млості. Збоку її очі звузилися до чорно-вугільних щілинок, як трапляється у деяких порід птиць, проте у крамниці Бонд устиг добре її розгледіти. Тоді темно-карі очі дівчини сяяли вогнем та метали золоті іскорки. Профіль рівний, трохи задертий носик, чітко окреслене підборіддя, рішучий, як королівський наказ, вигин щелеп, а манера гордовито тримати голову зазвичай асоціюється з аристократичним походженням. Лише дві деталі вибивалися з її яскраво-чистого образу — невиразна мішанина волосся у стилі Бріджит Бардо, що не міг приховати солом’яний капелюшок, та дві глибокі ямочки — результат чарівної, хоча й достатньо іронічної посмішки, яку Джеймс поки що не мав змоги спостерігати.
Її засмага не була надмірною, і шкіра не набула того висушеного, виснаженого блиску, який перетворює навіть молоду шкіру на свого роду пергамент. Із-під золотистої засмаги на щоках проступав природний рум’янець — ознака здорової спадщини італійських селян з Альп, а її високі груди, що виднілись у викоті сорочки, також належали до тієї ж породи. Загальне враження — уперта, стримана, чуйна дівчина, чудова, так би мовити, арабська кобилка, яка підпускає до себе вершників лише в оксамитових рукавичках, зі сталевими ногами і тільки з вуздечкою та нагайкою після того, як привчать її до збруї та сідла. Бонд подумав: а чи не варто спробувати свої засоби? Може, іншим разом, оскільки тепер у її сідлі — інший чоловік. По-перше, треба скинути того з кобилки, а по-друге, якого біса він, Джеймс, узагалі переймається цим? У нього є завдання. І до біса складне.
«MG» повернула з Ширлі-стріт на Істерн-роуд уздовж узбережжя. Через широке гирло бухти виднілися смарагдові та бірюзові мілини острова Атол. Рибальський човен якраз проходив повз його береги, дві височенних антени — вудочки для глибоководної рибалки стирчали на кормі. Швидкий моторний човен тягнув за собою чоловіка на водних лижах, який виконував фіґури слалому на кільватерних хвилях. Стояв яскравий прекрасний день, і серце Бонда сповнилося радістю, незважаючи на засмученість від дорученого завдання, що тепер, після прибуття ранковим літаком, здавалося безнадійним гаянням часу.
Багами — низка тисячі островів, які простягнулися на п’ятсот миль у південно-східному напрямку від східного узбережжя Флориди й на північ од Куби з двадцять сьомого до двадцять першого градуса широти — упродовж трьохсот років залишались улюбленим місцем перебування найвідоміших піратів східної Атлантики — і цей романтичний факт місцева туристична галузь експлуатує на повну котушку. Про це, наприклад, свідчив дороговказ із написом «Вежа Чорної Бороди — 1 миля» та інший — «Пороховий причал — морепродукти, місцеві напої, тінистий сад. Перший поворот ліворуч».
Піщана дорога відгалужувалася вліво. Дівчина звернула і зупинилася перед напівзруйнованим кам’яним пакгаузом, до якого приліпилася рожева дощата прибудова з білими віконними рамами та білим порталом, над яким нависала яскраво розмальована вивіска заїжджого двору з барильцем для пороху та зображенням усюдисущого черепа з кістками. Дівчина поставила машину в тіні куща казуарина, вони перетнули невеличку обідню залу зі шаховими червоно-білими скатертинами і вийшли до тераси, побудованої на руїнах кам’яної верфі. Терасу затіняв індійський мигдаль, підстрижений парасольками. У супроводі човгаючого офіціанта-негра в заплямованому білому сюртуці вони вибрали прохолодний столик на краю тераси з видом на море.
Бонд поглянув на годинник:
— Рівно дванадцята. Вам міцніше чи слабше?
— Слабше, — відповіла дівчина. — Подвійну «Криваву Мері» та побільше вустерського соусу.
— То що ви називаєте «міцним»? — здивувався Бонд. — Мені горілку з тоніком і трохи бітеру.
— Так, сер, — відгукнувся офіціант і почвалав геть.
— Для мене міцний напій — це горілка з льодом. А томатний сік робить її м’якою, — дівчина підсунула ногою стілець попереду і поклала на нього ноги так, аби вони були на сонці. Потім зняла сандалі, щоб почуватися комфортніше, і відкинулася на спинку стільця. — Ви прибули на острів недавно? Я вас раніше не бачила. Наприкінці сезону складається враження, що знаєш тут геть усіх.