— Не може бути! — настала черга Бонда висловити ентузіазм. — Звучить страшенно захопливо. Звісно, я буду радий познайомитись. А що за скарби? Він розповідав?
— Гадки не маю. Він майже нічого не розказує. Вочевидь, у нього є якась мапа, але мені її не показують, а коли яхта виходить у море, мене залишають на березі. У цю авантюру вклали гроші багато людей — на кшталт акціонерів. Вони недавно прибули, а якщо ми збираємося на тиждень поїхати, значить, пошук уже на завершальній стадії.
— І які вони, ті акціонери? Люди розважливі? Проблеми зі скарбами завжди однакові — або хтось розкопав їх раніше, або корабель сидить у піску так глибоко, що його не розкопати.
— Вони ніякі — багаті та скучні. Страшенно серйозно ставляться до такої романтичної пригоди, як пошук скарбів. По суті, увесь час проводять з Ларго. Щось там планують і розробляють. Не виходять навіть, щоб покупатися чи повалятися на пляжі. Хоча, наскільки я зрозуміла з розмов, деякі взагалі потрапили до тропіків уперше. Одним словом, компанія нудних бізнесменів. Може, я помиляюся, бо ж бачила їх мигцем. Сьогодні Ларго влаштовує для них вечірку в казино.
— А чим займаєтеся цілими днями ви?
— Дурня клею. Поповнюю запаси для судна, ганяю на машині, купаюся на приватних пляжах, де нема хазяїв, плаваю з аквалангом — тоді беру на допомогу когось із членів команди або рибалку. Хоча матроси надійніші — вони вміють поводитися з обладнанням.
— Я теж трохи пірнаю і навіть прихопив акваланг. Покажете мені красиві рифи?
— Можливо... — Домінетта поглянула на годинник і підвелася. — Гаразд, мені треба бігти. Дякую за коктейль. Боюся, не зможу підкинути вас до міста, мені — в інший бік. Викличте таксі. — Вона взула сандалі.
Бонд провів дівчину через ресторан до авто. Вона вмостилася на сидінні й натиснула стартер. Бонд вирішив іще раз закинути вудочку:
— Може, побачимося сьогодні ввечері у казино, Домінетто?..
— Усе можливо, — мовила дівчина і рішуче увімкнула передачу, подивилася Бонду в обличчя, зрозуміла, що має бажання побачити його знову, й додала: — Заради Бога, не називайте мене Домінеттою. Мені це не подобається. Люди звуть мене Доміно. — Вона посміхнулася тільки очима й підняла руку. Задні колеса авто вибили гравій — і маленька блакитна машинка помчала доріжкою на головну дорогу. Сповільнившись на перехресті, вона повернула праворуч у напрямку Нассау.
Бонд посміхнувся.
— От бісова дівка, — мовив і пішов до ресторану розплатитися й викликати таксі.
ЛЮДИНА З ЦРУ
Таксі довезло по Інтерфілд-роуд Бонда до аеропорту на іншому боці острова. Людина з Центрального розвідувального управління мала за планом прибути рейсом «Пан-Америкен» о чверть на другу. Аґента звали Ларкін, Ф. Ларкін. Бонд сподівався, що це буде не випускник якогось престижного коледжу, кремезний молодик з фірмовим йоржиком на голові й бажанням довести некомпетентність британців, відсталість їхньої маленької колонії, незграбну недотепність Джеймса, щоб заробити побільше очок перед своїм начальником у Вашингтоні. Бонд сподівався, що той хоча б привезе обіцяне обладнання, котре він перед самим відправленням замовив з Лондона через відділ «А», який відповідав за зв’язок із ЦРУ. Йшлося про останню модель приймально-передавального пристрою для польових аґентів, завдяки якому вони більше не будуть прив’язані до телефонного зв’язку через свої резидентури, а зможуть безпосередньо спілкуватися з Лондоном і Вашингтоном, а також сучасний лічильник Гейгера, що працює не тільки на суші, а й під водою. На думку Бонда, найсильнішою чеснотою співробітників ЦРУ була їхня безперечна перевага в технічному оснащенні, й він не відчував ніяковості запозичити у них найкраще.
Нью-Провіденс, острів, на якому розташований На-ссау — столиця Багамів, — це нікчемний клапоть землі, оточений найкрасивішими у світі пляжами, проте середина острова — не більше ніж пустир з ледь живим чагарником, казуаринами, мастиковими деревами та метопіумом отруйним. А ще в західній його частині є величезне озеро з коричневою водою. Так, тут мешкають птахи і є тропічні квіти з пальмами, які завозять із Флориди, але все це росте у садах мільйонерів уздовж узбережжя, а на самому острові нема нічого, що може порадувати око, — хіба кістляві пальці вітряків стирчать поверх пальм. Саме ними Бонд милувався на шляху до аеропорту.
Коли він прилетів о сьомій ранку, його зустрів ад’ютант губернатора — непробачна помилка з погляду забезпечення секретності. Той поселив його у старомодному готелі «Роял Багаміен», якому недавно надали американських стандартів гостинності, — охолоджену воду в номері, обгорнутий целофаном кошик із не першої свіжості фруктами з «компліментами від готелю», а також санітарна стрічка поперек сидіння на унітазі.