Бонд із Лейтером попросили чистого тоніку.
— Прошу нам вибачити, містере Ларго, — сказав Джеймс, — що вдерлися без попередження, але я гадки не мав, що сюди можна зателефонувати. Ми прилетіли сьогодні вранці, й у нас є лише кілька днів на прийняття рішення. Річ у тім, що я підшукує собі нерухомість на острові.
— Справді? — Ларго поставив бокали та пляшки з тоніком на стіл і сів з гостями. — Чудова ідея! Та й місце прегарне. Я тут уже шість місяців і мрію залишитися назавжди. Але ціни, що тут просять... — Ларго розвів руками. — Просто пірати з великої дороги. А ці всі мільйонери — вони найгірші. Ви правильно зробили, що приїхали наприкінці сезону. Може, хтось із власників і погодиться. Принаймні тепер вони вгамують свої апетити.
— Саме на це і сподівався, — Бонд влаштувався комфортніше й запалив сигарету. — Точніше, так запропонував мені мій повірений — містер Ларкін. — Лейтер із сумнівом похитав головою. — Він зробив кілька запитів і чесно попередив, що ціни на нерухомість тут просто космічні. — Джеймс увічливо повернувся до Лейтера, запрошуючи його до бесіди. — Чи не так?
— Чисте божевілля, містере Ларго, чисте божевілля. Вищі, ніж у Флориді. Вони невідомо на кого розраховані. Я в жодному разі не рекомендую моєму клієнтові інвестувати в нерухомість, коли ринкові ціни неадекватно високі.
— Саме так, — вочевидь, Ларго не мав бажання занурюватися глибше у царину нерухомості. — Ви щось казали стосовно «Пальміри»? Чим можу допомогти?
— Наскільки розумію, містере Ларго, — пояснив Бонд, — ви цей маєток орендуєте. Люди кажуть, що ви скоро вирушаєте звідси. Певна річ, це не більше, ніж чутки. Самі знаєте цих острів’ян. А те місце, де ви тепер мешкаєте, здається, більш-менш підходить мені за параметрами, і сподіваюся, його власник — той англієць Брайс — може віддати за хорошою ціною. Я хотів би попросити вас ось про що... — збентежено мовив Бонд. — Чи не дозволите нам під’їхати й оглянути це місце. Звісно, в будь-який зручний для вас час, оскільки ми ні в якому разі не хотіли б вас обтяжувати.
Обличчя Ларго розпливлося в посмішці, він розкинув руки.
— Будь ласка, друзі мої, в будь-який час. У резиденції нині мешкають лише моя племінниця та кілька слуг. А вона весь час проводить деінде. Тільки зателефонуйте їй заздалегідь, я її попереджу. Вілла чудова, облаштована з добрим смаком. Справжній витвір мистецтва. Якби й інші багатії мали такий гарний смак...
Бонд підвівся, Лейтер — за ним.
— Що ж, ми щиро вдячні вам за вашу гостинність, містере Ларго. А тепер залишимо вас у спокої. Можливо, ще зустрінемося — місто маленьке. Пообідаємо разом. Проте... — Бонд додав своїм словам захоплення, — з такою яхтою вам і на берег сходити, напевне, не хочеться. На цьому боці Атлантики таке судно, гадаю, єдине. Чи не ходять подібні між Венецією і Трієстом? Здається, я десь про них читав.
— Ви абсолютно праві, — Ларго задоволено посміхнувся. — Вони також курсують в Італії озерами. Перевозять пасажирів. Недавно їх почали купувати в Латинську Америку. Вони ідеально підходять для прибережного плавання — осадка при висунутих крилах лише чотири фути.
— У вас тут, напевне, тіснувато? Пристрасть до іграшок — слабкість, скоріш, чоловіча, ніж жіноча...
— Ну що ви, — відгукнувся Ларго ураженим тоном. — Можете самі переконатися, якщо маєте трохи вільного часу. На борту зараз немало людей. Можливо, ви чули, що ми вирушаємо на пошуки скарбів? — Він насторожено поглянув на гостей як людина, котра не допустить насмішок. — Зараз ми це обговорювати не будемо — впевнений, що ви у таке не вірите — але річ у тім, що на борту є мої компаньйони, яких, разом із командою, сорок. Ось і дивіться самі — тісно нам чи ні. Прошу, — Ларго показав на двері в кутку каюти.
Лейтер занервував.
— Містере Бонд, ви не забули, що о п’ятій у нас зустріч з містером Гарольдом Крісті?
— Містер Крісті — чудова людина, — відмахнувся Бонд. — Гадаю, він не образиться, якщо ми запізнимося на кілька хвилин. Я би радо оглянув корабель, якщо містер Ларго пропонує.
— Прошу, — Ларго, відчинивши двері, тримав їх розчахнутими. — Це займе лише кілька хвилин. А чудовий містер Крісті — мій приятель. Упевнений, він не образиться.
Бонд очікував, що гостей пропустять уперед, але це могло зірвати роботу лічильника. Тому твердо сказав:
— Прошу вас, містере Ларго, ведіть нас. Попередите, коли треба пригинатися.
Ларго люб’язно погодився. Кораблі, якими б модерновими не були, збудовані однаково — по обидва боки від моторного відсіку тягнуться коридори, куди виходять двері душових і кают (Ларго пояснив, що усі вони зайняті), камбуз (де двоє веселих італійців посміялися над жартами Ларго стосовно харчування та ввічливо відповіли на запитання гостей), величезне машинне відділення (де головний механік та його помічник — обидва, здається, німці — радо надали інформацію про потужні подвійні дизелі й пояснили, як працює гідравліка підводних крил. Одним словом, усе було, як на будь-якому іншому кораблі, якщо гості поспілкуються з екіпажем та полестять хазяїну.