— Друже мій, я замовляв мартіні, а не оливку в соусі, — й витягнув оливку виделкою для коктейлю. Бокал, який досі був на три чверті повним, спорожнів наполовину. Лейтер продовжив: — Зі мною цей фокус витівали, коли ти вживав тільки молоко. Основні правила вашої справи я опанував, коли ти вперше скуштував «кока-коли». У пляшці джину «Гордонс» — шістнадцять справжніх порцій, подвійних, інших я не визнаю. Додай по три унції води — їх стане майже двадцять дві. Візьми стопарик з товстим дном та банку здоровецьких оливок — і вистачить на двадцять вісім порцій. Пляшка джину в крамниці коштує два долари, а гуртом — долар шістдесят. Ви продаєте порцію мартіні за вісімдесят центів, подвійну — за долар шістдесят. Виходить порція — за ціною пляшки. А з двадцяти восьми порціями у пляшці в тебе залишається двадцять шість. Тобто чистий навар на одній пляшці — двадцять один долар. Гаразд, віднімемо долар за банку оливок і краплю вермуту — в кишені залишається двадцятка. А чи не забагато, друже мій? Якщо не полінуюсь і занесу цей бокальчик до керівництва, а потім — до ради з туризму, в тебе, друже мій, будуть великі неприємності. Тож будь гарним хлопчиком і зроби нам два мартіні без оливок та поріж тонкими скибками окремо лимончик. Залишимося найкращими друзями, ОК?
На обличчі бармена відобразилася вся гама емоцій — від обурення до поваги, а під кінець він зовсім знітився, визнавши провину. Вражений, але зберігаючи рештки професійної гордості, клацнув офіціантові пальцями, наказуючи забрати бокали.
— Слухаю, сер, — видавив із себе бармен. — Як скажете. У нас тут великі додаткові витрати, та й рідко хто з клієнтів скаржиться.
— Ми не якісь лохи зелені, — заперечив Лейтер. — Гарний бармен має відрізняти справжнього любителя випити від приблуди, який прагне лише змалюватись у твоєму розкішному барі.
— Слухаюся, сер, — бармен велично, як уміють лише негри, пішов геть.
— Феліксе, ти часом не помилився з цифрами? — спитав Бонд. — Я завжди знав, що клієнта в таких закладах добряче обдирають, але думав, що піднімають ціни відсотків на сто, а не на чотириста чи п’ятсот.
— Юначе, шори впали з моїх очей ще тоді, коли я звільнився з державної служби і подався до Пінкерто-нів. Ніщо не зрівняється з оманою, що буяє в готелях та ресторанах. Для них будь-яка людина у смокінгу, котра на свою голову заблукала до їхнього закладу до сьомої вечора, — дійна корова. До речі, те саме справедливо і щодо решти споживчого бізнесу, навіть якщо клієнт і не в смокінгу. Іноді я просто стриматися не можу, коли мені тулять якесь лайно і деруть три шкури. Узяти хоча б наш так званий ланч. Шість-сім баксів та ще п’ятнадцять центів зверху за якесь «обслуговування». Мало того — хлопець ошивається і в очі заглядає, поки не даси йому кляті п’ятдесят центів чайових за те, що він ту блювотину на ліфті прикотив. Чорт! — Лейтер скуйовдив лапищем свою солом’яну шевелюру. — Давай змінимо тему, а то я лусну від злості.
Принесли напої. Цього разу — чудові. Лейтер угомонився і повторив замовлення.
— Краще позлимося на що-небудь інше, — він хмикнув. — Я злюся на те, що повернувся на держслужбу й одразу ж почав тринькати гроші платників податків на якусь муру. Послухай, Джеймсе, — в голосі Лейтера почулися вибачливі нотки, — я не кажу, що наша операція висмоктана з пальця, ні, ситуація до біса напружена, але дратує те, що ми мали би бігти попереду, а натомість оббиваємо груші на пляжах, тимчасом як інші лізуть у самісіньке пекло — туди, де справжнє протистояння або хоча б його видимість. Чесно кажучи, я відчував себе повним ідіотом з тим шпигунським лічильником Гейгера на яхті. — Він пильно подивився в очі друга. — Тобі не здається, що пора подорослішати? Тобто, під час війни це нормально. А в мирний час виглядає по-дитячому.
Бонд із сумнівом похитав головою:
— Я розумію, до чого ти ведеш, Феліксе. Може, це через те, що ми в Англії почуваємо себе не так безпечно, як ви в Америці. Для нас війна триває — то Берлін, то Кіпр, то Кенія, то Суец. Я вже не кажу про СМЕРШ, який нам вічно палиці в колеса встромляє. То там, то тут завжди щось відбувається. А тепер — іще ця справа. Можливо, я й справді сприймаю її надто серйозно, але носом чую — щось тут нечисто. Я перевірив, скільки пального бере яхта, і Ларго точно збрехав нам, — Джеймс розказав про візит до комісаріату. — Вночі перевіримо. Не забувай, що в нас у запасі лишилось якихось сімдесят годин... Якщо сьогодні щось знайду, пропоную завтра взяти маленький літак й оглянути довколишні води. «Віндікатор» — надто великий літак, щоби сховати його навіть під водою. Ліцензія у тебе ще дійсна?