Бонд вирішив їй підіграти і запитав:
— А як сталося, що картини Героя потрапили на пачку?
— Бачите, одного разу до пабу Героя завітав чоловік у циліндрі та довгополому пальті з двома маленькими хлопчиками. Ось цей, — Доміно повернула пачку боком, де було написано «Джон Плеєр та Сини». — Тут зазначено, що бізнесом тепер керують їхні нащадки. А тоді «роллс-ройс» Плеєра, один з перших автомобілів в Англії, зламався саме перед пабом Героя. Цей джентльмен у циліндрі, звісно, не пив — люди такого роду алкоголь не вживають, як й інші поважні торговці поблизу Бристоля — тож він попросив імбирного пива, хліба й сиру, поки його шофер лагодив автівку. Наш Герой приніс замовлення, містер Джон Плеєр із хлопчиками сіли за стіл і милувалися чудовими тканими картинами на стіні пабу. Містер Плеєр, який займався курильним та нюхальним тютюном, розумів, що за сигаретами, які недавно винайшли, велике майбутнє і бажав розширити бізнес, але не знав, з якого боку підступити — він не мав ані назви, ані картинки на пачку. Аж раптом йому спала чудова ідея.
Повернувшись на фабрику, він одразу ж викликав до себе управителя й наказав йому поїхати до того пабу, зустрітися з Героєм і запропонувати сто фунтів за дозвіл розмістити на пачці обидві його картини. Герой не відмовився, бо для одруження йому бракувало якраз ста фунтів, — Доміно перевела дихання, думками ж вона залишалася далеко звідси. — До речі, дівчина була гарненькою, не більше тридцяти та вправно куховарила. Її струнке тіло зігрівало його в ліжку, допоки, багато років по тому, він, урешті-решт, не помер. Вона народила йому двох дітей — хлопчика та дівчинку. Хлопчик згодом пішов на флот, як батько.
Щодо містера Плеєра, то спочатку він хотів розмістити фото Героя в рятувальному крузі на одному боці пачки, а світлину чудового вечірнього заходу сонця — на іншому. Але управитель зауважив, що тоді не залишиться місця на це, — вона перекинула пачку, — «Міцні. Ароматні. Тютюн матроського нарізання» та дивовижну торгову марку з ляльковим будиночком, що омивається шоколадною помадкою з написом «Ноттінґемський замок». І тоді містер Плеєр сказав: «Накладемо малюнки один на одний». Так вони й зробили, і, маю зазначити, у них вийшло прегарно, хіба ні? Хоча, думаю, Герою не сподобалося, що вони затулили русалку.
— Яку русалку?
— Ну, під нижнім краєм рятувального круга, там, де він торкається моря, Герой вишив малесеньку русалочку, яка однією рукою розчісує волосся, а іншою підкликає до себе. Думаю, що в ній він утілив мрії про свою наречену. Але для неї не знайшлося місця, та ще вона мала оголені груди, а містер Плеєр був ревним квакером, і такого неподобства допустити не міг. Але, однак, увічнив Героя.
— Яким чином?
— О, ті сигарети були вельми успішними, і все завдяки картинці. Народ вирішив, що з такою чудовою картинкою товар просто не може бути поганим, тож містер Плеєр заробив на ній неабияке багатство, і, гадаю, його нащадки теж заробили. А коли Герой постарів і відчував, що смерть близько, містер Плеєр замовив у найкращого художника копію картини з рятувальним кругом. Вона була такою самою, як ориґінал, тільки Героя він зобразив набагато старшим і пообіцяв, що ця картинка обов’язково буде на упаковці, тільки з іншого боку. Дивіться самі, — вона відігнула внутрішню вкладку, — бачите, який він старий із цього боку? А якщо придивитися, можна побачити, що прапори на вежах приспущені. Дуже мило з боку містера Плеєра попросити художника це намалювати — виходить, що кораблі, на яких служив Герой, сумують за ним. Містер Плеєр із синами приїхали до Героя, який був уже майже в труні, показати цю картину. Думаю, Герою сподобалося.
— Я в цьому впевнений. Містер Плеєр був, напевне, дуже чутливою людиною.
Дівчина потроху поверталася з надуманого світу, голос змінився, ставши твердішим:
— Дякую, що вислухали мою історію. Я розумію, що це не більше ніж казка, але чого тільки не навидумуєш у дитинстві. Дівчатка завжди щось тримають під подушкою, допоки не виростуть — ганчіркову ляльку чи іншу маленьку іграшку. Хлопці здебільшого такі ж самі. Мій брат тримав при собі маленький металевий амулет, який йому подарувала нянька, аж до дев’ятнадцяти років. А коли загубив — засмутився ледь не до сліз. І це при тому, що він тоді був уже льотчиком, воював. Стверджував, що той амулет дарував йому удачу, — Доміно знизала плечима, а тоді зі сарказмом додала: — Даремно переймався — йому й без талісмана щастя усміхнулося. Він набагато старший за мене, але я його обожнювала. Втім, і зараз обожнюю. Дівчатам завжди подобаються погані хлопці, особливо якщо це їхні брати. Він настільки дозрів, що міг би подбати і про мене. Але не подбав. Сказав, що в житті кожний відповідає тільки за себе. Мовляв, наш дід був відомим у Доломітах браконьєром та контрабандистом, а його надгробок — найкрасивіший із родини Петаччі в усьому Больцано. Брат заприсягнувся, що переплюне діда, навіть якщо йому доведеться займатися тим самим.