— Як це? Хіба не доженете? — Лейтер ледь не ткнув у капітана сталевим гаком, але вчасно оговтався й опустив руку на коліно.
— Думаю, наздоженемо, — посміхнувся капітан. — Ми зможемо позмагатися з яхтою на прямій дистанції, але, на мій погляд, джентльмени не до кінця розуміють, з якими навіґаційними перешкодами маємо справу в цій частині океану. — Він махнув рукою на карту Британського адміралтейства на стіні. — Дивіться самі. Коли-небудь бачили карту з такою кількістю цифр? Як павуче кубло. Це — відмітки глибин, джентльмени, і мушу зазначити, якщо тільки «Диско» не піде Атлантичним язиком, протоками Норт-Вест-Провіденс чи Норт-Іст-Провіденс, ми яхту не наздоженемо. Решта карти може й виглядає синьою, — він махнув рукою, — але після польоту на літакові ви вже знаєте, що там насправді. Майже все море тут у мілинах і банках, а над ними води — на три, максимум на десять сажнів. Якби мені набридло служити на флоті, я, можливо, ризикнув би провести човен над десятьма сажнями. Але для цього треба ще підкупити штурмана та вимкнути до дідька ехолот. Якщо навіть і знайдемо прохід на десяти сажнях, треба не забувати, що карта ця стара, її складали ще за часів вітрильників, а за п’ятдесят років банки сильно зісунулися. Не кажучи про припливно-відливні течії, зарості коралів, які не покаже жоден ехолот, допоки не наскочите на них або не пошкрябаєте бік. — Капітан розвернувся до столу. — Ні, джентльмени, італійське судно ідеально підходить для цих вод. Із підводними крилами її осадка становить хіба що сажень, тож якщо вони підуть мілководдям, шансів у нас нема — і крапка. — Капітан провів очима з одного обличчя на інше. — Бажаєте, щоб я зв’язався з Морським департаментом і попросив для прикриття надати вам винищувачі?
Бонд з Лейтером перезирнулися.
— Бортові вогні на яхті не запалять, — зауважив Джеймс, — і вночі з повітря виявити її буде важкувато. Що скажеш, Феліксе? Може, нам і справді краще їх підняти — хай хоча б патрулюють американське узбережжя, а ми, коли «Диско» відійде, попрямуємо протокою Норт-Вест-Провіденс до ракетної бази, яка, найімовірніше, стане мішенню № 1.
Фелікс Лейтер пробіг п’ятірнею по копиці солом’яного волосся.
— Чорт забирай! — сердито буркнув. — Щоб я здох! Ми вже пошилися в дурні, коли викликали сюди «Манту», то чому б тепер не підняти ескадрилью винищувачів! Гарна ідея. Треба ж якось обґрунтувати підозри стосовно Ларго та його яхти. Давай разом із капітаном складемо повідомлення, яке не виглядатиме недоумкуватим, і відправимо копії — я в ЦРУ, ти — своєму шефові. Пропонуй!
— Адміралтейству для М., операція «Кульова блискавка», — Бонд витер рукою спітніле обличчя. — Краще було б розворушити зміїне кубло. — Він поглянув на металевий годинник на стіні. — Шоста. У Лондоні — північ. Саме час трубити тривогу.
Увімкнувся внутрішній зв’язок.
— Вахтовий офіцер — капітану. Кур’єр із поліції з терміновим повідомленням для командера Бонда.
Капітан натиснув кнопку і заговорив у мікрофон на столі:
— Проведіть до мене. Приготуватися віддати швартові. Екіпажу стояти на місцях, — капітан вислухав підтвердження команди і вимкнув мікрофон. — Як там звати вашу дівчину, Доміно? — посміхнувся до Бонда. — Що ж, чекаємо гарних новин від Доміно.
Двері розчинилися. Поліцейський капрал з картузом під пахвою витягнувся на сталевій підлозі у стійці «струнко» і простягнув конверт. Бонд узяв, пробіг очима повідомлення, написане рукою комісара, і прочитав вголос:
«ЛІТАК ПОВЕРНУВСЯ О 17.30 і ПІДНЯТИЙ НА БОРТ, «ДИСКО» ВІДПЛИВЛА О 17.55 НА ПОВНІЙ ШВИДКОСТІ У ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОМУ НАПРЯМКУ КРП ДІВЧИНА НА ПАЛУБУ НЕ ВИХОДИЛА ПОВТОРЮЮ НЕ ВИХОДИЛА».
Бонд попросив у капітана бланк для рапортів і написав:
«МАНТА» ВИХОДИТЬ ЗА ЯХТОЮ ПО ПРОТОЦІ НОРТ-ВЕСТ-ПРОВІДЕНС КРП ЧЕРЕЗ МОРСЬКИЙ ДЕПАРТАМЕНТ МИ ВИКЛИКАЛИ З ФОРТ-ЛОДЕРДЕЙЛ ЕСКАДРИЛЬЮ ВИНИЩУВАЧІВ ДЛЯ ПАТРУЛЮВАННЯ В РАДІУСІ ДВОХСОТ МИЛЬ ВІД УЗБЕРЕЖЯ ФЛОРИДИ КРП «МАНТА» ПІДТРИМУВАТИМЕ КОНТАКТ ЧЕРЕЗ ВІНДЗОРСЬКИЙ АЕРОДРОМ КРП МОРСЬКИЙ ДЕПАРТАМЕНТ І АДМІРАЛТЕЙСТВО ПОВІДОМЛЕНІ КРП ПРОШУ ПРОІНФОРМУВАТИ ГУБЕРНАТОРА Й АДМІРАЛА КАРЛСОНА ТА БРИГАДНОГО ГЕНЕРАЛА ФЕЙРЧАЙЛДА ПІСЛЯ ЇХНЬОГО ПРИБУТТЯ».
Бонд підписався, простягнув телеграму капітанові, той — Лейтеру, потім поклав аркушик у конверт і вручив капралові. Той живо розвернувся і клацнув каблуками.
Коли двері за ним зачинилися, Педерсен натиснув клавішу інтеркому й наказав зніматися з якоря та в надводному положенні вирушати курсом на північ, швидкість — десять вузлів. За мить усе ожило, фоновий шум посилився, озвалися боцманські свистки, щось металево заскиглило, у коридорі затупотіли. Підводний човен здригнувся.