Кілька місяців тому, під час підготовчого періоду в Парижі, Блофельд попереджав Ларго про те, що неприємності, якщо такі стануться, слід очікувати насамперед з боку двох росіян, колишніх смершівців — Номерів 10 та 11. «Змова в них у крові, — сказав тоді Блофельд. — А пліч-о-пліч із змовою крокує підозра. Ці двоє завжди будуть сумніватися, а чи не роблять їх такими собі цапами-відбувайлами — доручаючи найризикованішу роботу, щоб за першої ж нагоди здати поліції, вбити або поцупити їхню частку. Вони радо настукають на своїх колег, а також завжди матимуть застереження щодо нібито вже погоджених планів. За найочевиднішим планом і єдиним можливим рішенням росіяни схильні бачити мотиви, про які їх не попередили. Треба постійно переконувати, що від них нічого не приховують, але коли підозри розвіяні, вони виконають будь-який наказ ретельно і не зважаючи на загрозу власному життю. Такі люди, не кажучи про їхні особисті здібності, можуть бути вельми корисними. Але не забувайте: якщо вони спробують посіяти в команді зерна розбрату та недовіри, ви мусите діяти швидко й безжалісно. Не можна допустити поширення вірусу непокори та невірності. Внутрішні чвари спроможні зруйнувати організацію краще, ніж наймогутніший ворог».
Слово узяв Номер 10 — відомий свого часу бойовик СМЕРШу на прізвище Стрелік, який сидів за два крісла від Ларго, ліворуч. Він звернувся до присутніх:
— Товариші, я розмірковую над інформацію, яку нам виклав Номер Перший, і не можу не відзначити, як тонко продумана операція. Усе йде, як по маслу, і нас запевняють, що другу бомбу не доведеться підривати. Я отримав деякі відомості про ці острови і, наприклад, довідався з «Путівника по Багамах для яхтсменів», що за кілька миль від нашої першої цілі є великий готель, а також містечко. За моїми оцінками, від вибуху першої бомби мають загинути приблизно дві тисячі осіб. У моїй країні такі втрати серед населення вважали б незначними, порівняно з руйнуванням важливої ракетної бази. Думаю, що на Заході інакше підходять до цінності людського життя, і загроза нових жертв змусить уряди прийняти наші умови й, таким чином, урятуватися від другої бомби.
— Кажу це тому, товариші, — голос Десятого — досі безбарвний та монотонний, набув жвавості, — що в наступні двадцять чотири години наша праця увінчається успіхом і ми отримаємо велику нагороду. І тут, товариші, — червоно-чорні тіні перетворили його криву посмішку на зловісну, — коли до величезних грошей зовсім близько, в голову починають приходити нікчемні думки. (Ларго засунув руку в кишеню піджака і зняв із запобіжника маленький «кольт-25».) Я, виконуючи обов’язок перед своїм земляком — Номером 11 та усіма членами нашої команди, маю поділитися цими сумними думками і наперед прошу вибачення, якщо мої підозри виявляться необґрунтованими.
Запала напружена тиша. Усі присутні мали досвід конспіративної роботи або були оперативниками — і відразу відчули присмак бунту. Що знав Десятий, чого не знали вони? Що він збирається розповісти? Кожен мав прийняти рішення, на який бік стати, коли джина випустять із пляшки. Ларго, витягнувши руку з кишені, тримав пістолет біля стегна.
— Дуже скоро настане момент, — продовжив Десятий, цупко вдивляючись ув обличчя спільників, щоб оцінити їхню реакцію, — коли п’ятнадцять із нас, залишивши шістьох на борту, опиняться там, — він махнув рукою в бік моря, — у відкритому морі, в темряві, та ще за пів години ходу від корабля. Що завадить, товариші, — він хитро посміхнувся, — тим, хто залишиться на борту, підняти якір і кинути нас напризволяще? — Столом пробіг гомін, але Десятий підняв руку. — Звісно, я, як і ви, товариші, вважаю такий варіант безглуздим, але ми з вами усі одного поля ягоди і розуміємо, наскільки небезпечними навіть найдружнішим стосункам є великі гроші. Отже, коли п’ятнадцять із нас залишать корабель, як збільшиться частка інших, котрі завжди зможуть розказати Другому про велику битву з акулами, що ми програли?
— То що ви пропонуєте, Номер 10? — тихо запитав Ларго.
Уперше за час бесіди Десятий поглянув направо. Виразу обличчя Ларго він не бачив, тому звернувся до червоно-чорної плями.