— Це що, все?
Жіночка і не думала посміхатися.
— Вам пощастило, — відповіла серйозно. — При голодуванні ви би й того не отримали. А так вам призначена щоденна порція супу опівдні та дві чашки чаю о четвертій.
Бонд вимучено посміхнувся, відніс потворний кухоль до одного зі столиків біля вікна з видом на темний лужок, сів і почав сьорбати ріденький суп, роздивляючись товаришів по нещастю, які в’яло, безцільно тинялися залою. У нього прокинулися симпатія та співчуття до цих нещасних бідолах, бо тепер він став членом їхнього клубу. Пройшов, так би мовити, ініціацію. Джеймс випив суп до останнього кубика моркви і поплентався до кімнати, роздумуючи про ґрафа Ліппе, про те, як він спатиме, але найбільше — розмірковуючи, як засне на порожній шлунок.
Після двох днів такого життя Бонд почувався препогано. Йому постійно докучав слабкий головний біль, білки очей пожовтішали, язик сильно обклало. Масажист порадив не тривожитися, мовляв, усе триває за планом. Так отрута залишає тіло. Бонд, постійно перебуваючи в апатичному стані, не сперечався. Ніщо більше не становило цінності, крім апельсина та склянки гарячої води на сніданок, супу і чаю, який Бонд начиняв під зав’язку коричневим цукром— єдине послаблення, що дозволив містер Вейн.
На третій день після тортур масажу та шоку крижаної ванни Джеймс, згідно з програмою заходів, мав відвідати «остеопатичні маніпуляції та розтягування». Його скерували до іншої частини підвалу — порожньої та усамітненої. Бонд штовхнув потрібні двері, очікуючи потрапити до лап чергового волохатого З-молодика, який грав м’язами («З», як він дізнався, означало «здоровий» — і так називали себе справжні натуропати). На порозі зупинився, як укопаний. Біля кушетки на нього чекала та дівчина — Патриція, яку не зустрічав із першого дня. Зачинивши за собою двері, він сказав:
— Боже мій, ось, значить, чим ви тут займаєтеся.
Вона звикла до чоловічої реакції і сприйняла його зауваження за образу. Без тіні посмішки Патриція діловито відповіла:
— Майже десять відсотків остеопатів — жінки. Зніміть, будь ласка, одяг. Роздягайтеся до трусів.
Коли Бонд, трохи здивовано, виконав наказ, дівчина обійшла його кругом, роздивляючись чисто професійним поглядом. Залишивши без коментарів покрите шрамами тіло, вона звеліла лягти на кушетку обличчям донизу і точними, сильними відпрацьованими рухами почала його обробляти.
Дуже скоро Бонд усвідомив, що дівчина — справжній майстер своєї справи. Його мускулисте тіло, навмисно розслаблене, не становило для неї проблеми. Джеймс навіть відчув деяку протиприродну невідповідність у такому нейтральному протистоянні між привабливою дівчиною та напівоголеним чоловіком. Наприкінці сеансу вона наказала йому стати на ноги та зімкнути руки у неї за шиєю. Очі дівчини, лише за кілька дюймів від нього, не виражали нічого, крім професійної зосередженості. Вона сильно потягнулася назад, напевне, для того, щоб усунути затиснення у верхній частині хребта. Для Бонда це було занадто. Коли в кінці вправи вона попросила прибрати руки, він не послухався, а навпаки, стиснув їх міцніше, притягнув її голову до себе і поцілував у губи. Патриція підпірнула під його руками і випрямилася, щоки горіли, очі блищали від обурення. Бонд усміхнувся, розуміючи, що тільки швидка реакція врятувала його від найсильнішого ляпаса, який він будь-коли отримував, і мовив:
— Я просто не міг стриматися. Навіщо з такими губами йти в остеопати.
Лють у її очах трохи вщухла.
— Чоловік, який насмілився останнього разу таке вчинити, змушений був поїхати додому першим же поїздом, — сказала вона.
Бонд розсміявся і зробив крок уперед.
— Якщо це допоможе мені вирватися з цього клятого концтабору, я поцілував би вас іще раз.
— Не верзіть казна-що, — мовила дівчина. — Збирайте речі, у вас за розкладом — пів години витягування. — І похмуро додала: — Це вас трохи приборкає.
— Гаразд, гаразд, — відгукнувся Джеймс. — Тільки пообіцяйте мені побачення у свій найближчий вихідний.
— Поживемо-побачимо. Багато чого залежить від того, як ви сприймете наступну процедуру, — вона відчинила двері. Бонд зібрав одяг і вирушив слідом, ледь не наштовхнувшись на чоловіка, який ішов коридором. Ґраф Ліппе — власною персоною — у слаксах та вітрівці. Джеймса він проіґнорував, а Патрицію обдарував посмішкою і сказав з легким поклоном:
— Ось іду, як ягня на заклання. Сподіваюся, сьогодні ви мене катуватимете упівсили, — в очах на мить спалахнули вогники.
— Роздягайтеся поки що, — жваво відповіла дівчина. — Я повернуся за хвилинку, тільки-но відведу містера Бонда на розтягування. — І вона рушила коридором, Бонд — слідом.