Хтось торкнувся плеча Бонда — Лейтер. Посміхаючись під маскою, він підняв великий палець. Бонд оглянувся — плавці вишукувалися нерівним клином, повільно перебираючи ластами та руками, щоб залишатися на місці. Бонд кивнув і рушив уперед у неспішному темпі; одна рука притиснута до боку, інша — зі списом — до грудей. Позаду загін розвернувся і поплив слідом, нагадуючи гігантського ската на полюванні. В ґумовому костюмі було душно та волого, а рецирку-льований кисень у загубнику тхнув ґумою, проте Джеймс не звертав уваги на незручності, сконцентрувавшись на рівномірному русі й намагаючись витримувати заданий напрямок на виступаючий кораловий кущ, котрий намітив як перший орієнтир.
Далеко внизу, куди не проникало місячне сяйво, білів пісок та зрідка траплялися темні острівці морської трави. Нічне море навкруги видавалось одним суцільним бляклим чертогом, з-за віддаленого тьмяного покрову якого Бонд — усупереч здоровому глузду і раціональності — будь-якого моменту очікував появи чорного торпедоподібного тіла великої рибини. Його органи відчуття загострилися до краю, але все було спокійно, ніщо не рухалося, ніхто не ринув у їхній бік; поступово галявини морської трави ставали чіткішими, на піщаному дні можна було розгледіти брижі в міру того, як дно піднімалось із п’ятдесяти до сорока, а невдовзі до тридцяти футів.
Аби впевнитися, що усе нормально, Бонд швидко оглянувся через плече — місячне світло виблискувало на овальних стеклах масок та лезах списів. Хоч би напасти несподівано! Який неприємний сюрприз вони «подарували» б супротивнику, якби вистрибнули з-за рифу! Від цієї думки серце радісно закалатало, але піднесення відразу змінилося гнітючим страхом за дівчину. А якщо її потягнули зі собою і їм судиться зустрітися в поєдинку? Чи зможе він підняти проти неї зброю? Маячня! Вона залишилася на борту, в безпеці. Вони побачаться скоро, тільки-но закінчиться операція.
Попереду завиднілася невисока коралова брила, Бонд сконцентрувався. Далі — інші рифи, усіяні морськими їжаками, між ними снували зграйки блискучих рибок, купка морських віял колихалася в такт припливам та відпливам, наче волосся потопельниці. Збавивши хід, Бонд відчув, як ззаду хтось тицьнувся — Лейтер чи Фаллон. Вільною рукою він дав сигнал сповільнитись і неспішно рушив уперед, задерши голову, шукаючи, де засрібляться хвилі довкола верхівки вибраного орієнтира. Ось він, трохи ліворуч. Він збився з курсу на двадцять футів. Наблизившись, віддав команду стояти, а сам піднявся по рифу й обережно висунув голову. Яхта була на своєму місці, чіткіше вимальовуючись у світлі повного місяця. На палубі — жодних ознак життя. Джеймс обвів поглядом море до самого берега — нічого, крім колихання хвильок на сріблявій місячній доріжці. Подивився в інший бік — лише баранці на мілинах, а за шістсот ярдів далі — чиста берегова лінія. Бонд пошукав очима незвичайну бурхливість, якісь тіні, будь-який рух — і дещо помітив. За сто ярдів, на краю лагуни зі спокійною водою, посеред коралових верхівок виринула, блиснувши маскою, бліда голова, озирнулася навкруги і незагайно занурилася.
У Бонда перехопило дихання, серце закалатало під ґумовим костюмом. Відчувши, що задихається, він вирвав з рота загубник, хапаючи свіже повітря. Запам’ятавши напрямок, встромив у рот дихальну трубку й пішов униз.
Загін, виблискуючи масками, чекав на сигнал. Джеймс кілька разів підняв великий палець і у відповідь побачив у масках усмішки. Він перехопив спис зручніше для атаки й поплив уперед над низькими кораловими порогами.
Тепер усе вирішували швидкість та обережне лавірування між коралами. Риби кинулися врозсип, сполохані зграєю дванадцяти чорних торпед, які рвалися вперед. Через п’ятдесят ярдів Бонд скомандував уповільнитися та розійтися віялом, створивши бойовий порядок, а сам обережно сунув уперед, до різі в очах вдивляючись у сірий туман. Є! Блиснуло одне біле тіло, потім друге, за ним — третє. Джеймс махнув рукою, даючи сигнал до атаки, а сам, виставивши спис, кинувся першим.