— Отже, тепер усі щасливі, — слабо посміхнувся Бонд.
— Ну, так. Окрім мене. Я навіть у сортир від того радіоприймача відійти не можу, з нього вже дим іде. Та й за тобою плаче пачка шифрограм від М. Дякуючи Богу, сьогодні прилітає команда генералів з ЦРУ і з твого відомства — хай розгрібають. А ми посидимо збоку, подивимось, як наші уряди викручуватимуться, виносячи події на широкий загал, — що сказати журналістам, що робити з тим СПЕКТРом, надати тобі титул лорда чи герцога, а мене, напевне, умовлятимуть піти в президенти, одне слово, турбот у них — повний рот. А потім заберемося звідси і влаштуємо капітальну вечірку. Якщо забажаєш прихопити Доміно, я не буду проти. Ось хто насправді заслуговує на медаль! У неї сталеві нерви. Її таки схопили з тим клятим лічильником Гейгера, і тільки богу відомо, що Ларго з нею робив. Але вона слова не сказала, уявляєш? Коли команда вирушила закладати бомбу, Доміно якимось дивом удалося вилізти з кабіни через ілюмінатор; вона схопила рушницю й акваланг та поспішила слідом за Ларго! Та ще не лише прикінчила мерзотника, а й заразом і тебе врятувала. Присягаюся, ніколи більше не назву дівчину «слабкою», принаймні італійку, — Лейтер нагострив вуха і посунув до дверей. — Чорт, кляті лікарі! Бувай, Джеймсе, я побіг. — Він тихенько відчинив двері, з мить прислухався, а потім вислизнув із палати.
— Зачекай, Феліксе! — відчайдушно простогнав Бонд, але друга й слід пропав. Джеймс відкинувся на подушки і втупився у стелю. Всередині закипала злість і... паніка. Якого біса він нічого не розповів про дівчину! Балакав увесь час ні про що. А що з Доміно, як вона? Де вона?
Двері відчинилися. Бонд ривком сів у ліжку. Й одразу загорлав на постать у білому халаті:
— Дівчина! Що з нею? Відповідайте. Швидше!
Доктор Штенґель — відомий у Нассау лікар, був не тільки модним, а ще й насправді тямущим фахівцем медицини. Йому, євреєві, довелось утікати від Гітлера, а то б нині, напевне, завідував би солідним шпиталем у, скажімо, Дюссельдорфі. Але наразі вдячні пацієнти побудували йому клініку в Нассау, де він лікував місцевих жителів за кілька шилінгів за візит, а мільйонерів та їхніх дружин — за десять гіней. Найчастіше мав справу з передозуванням снодійного, віковими хворобами, подряпинами, отруєннями і старими ранами, немов за часів піратів. Тепер же — за наказом губернатора та підпискою про нерозголошення таємниці доктор Штенґель не ставив зайвих питань про пацієнтів, як, власне, й про шістнадцять автопсій, які довелося зробити — шести американцям з великої субмарини та десяти — рахуючи власника — з пречудової яхти, що давненько прибула на Багами.
— Якщо йдеться про міс Віталі, — спокійно відповів лікар, — то з нею усе гаразд. Вона одужує після шоку. Дівчина потребує відпочинку.
— Але що з нею?
— Вона забагато пропливла. В її стані це було ще недоречно. Вона перевтомилася.
— Як це?
Лікар рушив до виходу.
— Вам також треба відпочити. На вашу долю випали чималі випробування. Кожні шість годин даватимуть снодійне, бо вам треба багато спати. Скоро будете як новенький. А поки що відпочиньте, містере Бонд.
Де він чув цю ідіотську фразу — змовилися вони всі, чи що? Джеймса переповнила лють, він підскочив з ліжка і, незважаючи на легке запаморочення, кинувся до Штенґеля, потрясаючи кулаками перед його чемним обличчям. Лікар сприйняв цей емоційний вибух незворушно — по-перше, він до такого звик; а по-друге, знав, що невдовзі подіє снодійне, яке вирубає Бонда на кілька годин.
— Відпочити! Чорт забирай! Самі відпочивайте! Негайно розкажіть, що з дівчиною! Де вона? В якій палаті? — нарешті Бонд безвільно опустив руки і тихо попросив: — Будь ласка, лікарю. Скажіть, мені конче треба.
— Гаразд, — відповів доктор Штенґель. — Із міс Віталі обійшлися дуже жорстоко, вона потерпає від численних опіків, усе ще страждає від болю. Але, — він підбадьорливо махнув рукою, — вона зараз у сусідній палаті № 4. Можете до неї заглянути, але хіба що на хвилинку — як і вам, їй треба відпочивати. Домовилися? — він одчинив двері.