З двох інших машин вийшло ще кілька хлопів. Робітники злякалися, веремії зробили те саме, бо, знаєте, такий візит не віщує нічого доброго. А ті хлопи розвантажили картонні коробки з водою та виноградним соком, смажені курячі ніжки, картоплю фрі, ще гарячу піцу та кілька ящиків пива. Вони приїхали з напоями! Вони встановили розкладні столи, навіть скатертини були. Робітники піддалися спокусі, їли та пили пиво, на превеликий розпач Хеня, який намагався зберегати тверезість на будівельному майданчику. Хлоп з хвостиком закінчив молитися та підійшов до мого брата. Він запитав, чи правда, що тут будують костьол, і якщо так, то він із задоволенням сипоне грошви.
— Я занедбав духовне життя, — сказав він. — Думав про тіло, бляха муха, забуваючи про душу. Тепер я хочу все змінити і для початку дати панському костьолові, я знаю, мільйонів п'ятсот. Це на початок, кажу, ми домовимося, і я хочу продовжувати інвестувати.
— Чудова новина! — зрадів Хеньо. — Є лише одна невелика проблема: у мене жодного костьолу немає. У світі є один справжній Костьол, і інший нам не потрібен.
— Костьол – не костьол, я ж до пароха з цим не піду. На фірму панові дамо. Безкоштовно, щоб подружитися. А коли справа почне розкручуватися, я з радістю ще раз проінвестую ваше підприємство. Якось домовимося, Бог допомагає тим, хто вміє крутитися, пане Хенріку.
— Дуже дякую за візит і за молитву, взагалі за все, що ви хочете для нас зробити, на жаль, у мене немає підприємства і навіть фірми, тож боюся, що з інвестиціями нічого не вийде.
— Fuck, то пан на дико крутить?
— Та де там на дико. У мене є підтримка добрих людей і, перш за все, Святого Духа.
Нічим не збентежений чоловік з хвостиком кивнув своїм. Вони принесли йому валізу, і в тій валізі були гроші. Він підсунув її Хенєкові під ніс.
— Гаразд, є так, як є, пан це бере. Подарунок на будівництво храму. Помоліться за мене, бо гріхи в мене жахливі, — сказав чоловік.
Але Хеньо тих грошей не взяв.
— Я панові дуже дякую, але прошу більшого, — так він йому сказав. — Я зараз помолюся за вас, бо ви справді потребуєте молитви. Але я хотів би, щоб ви повернулися сюди і принесли всі свої гроші.
— Усі? — здивувався той тип.
— Так, — продовжував незворушний Хеньо. — Любий пане, я все життя живу в Олаві і добре знаю, ким пан є і чим займається. Я пана розумію і люблю, як кожного ближнього, тому прошу, продайте ці три автомобілі, будинок і все, що у вас є в цьому будинку, адже це все отримано нечесним шляхом. Потім нехай пан повернеться сюди з усіма грошима або, якщо ми вам якось не подобаємося, будь ласка, віддайте ці гроші нам у парафію чи в будь-яку іншу, аби тільки католицьку. А коли пан це зробить, поверніться до нас, — говорив Хеньо, дивлячись тому чоловікові в очі. — Ми дамо вам лопату, і ви будете працювати з нами. Ми також будемо співати й молитися, і ви почуватиметеся краще, ніж будь-коли. Ви будете щасливі. Ці гроші я не візьму, бо з них кричить кров, — повторив він. — А зараз ми хочемо повертатися до роботи. Будь ласка, не гнівайтеся на мене. Я справді бажаю вам добра. Ідіть уже й повертайтеся, коли продасте все й віддасте костьолові.