Хенєк дотримав слова, тільки у своєму стилі. У середу, безпосередньо перед виборами, він сказав вереміям щось на кшталт:
— Благаю вас і заклинаю, голосуйте тільки за віруючих!
Минуло чотири дні, і Вальдек дізнався, що покидає ратушу. Він отримав три відсотки голосів і випив шампанського на розраду. Колеги з партії розбіглися по заздалегідь приготовлених фірмах, а Вальдек побрів зі мною до "Адрії" на келих жалоби. Я був йому це винен, до того ж скажу вам, що на хлопця було прикро дивитися. У забігайлівці панувала тіснява, всі пили, базікали про політику, і тільки до нашого столика ніхто не підходив. Вальдек весь час посміхався, наливав горілку і думав, що далі.
— Вони, ці солідарні, це місто рознесуть, — стогнав він. — Адже тут не про мене йдеться, старий, ти ж знаєш, що я ніколи ні копійки для себе не взяв, колег карав за липкі лапи, не підсаджував на посади, і ось що я маю. Скажи, що мені спало на думку з цим Хенєком? Ну, мабуть, диявол мене спокусив.
"Ну ось, будь ласка, — подумав я собі, — старий дурень провалив вибори і відразу повірив у диявола". Скінчилося це, пане Лукашу, як завжди скінчуються такі справи. Я потягнув Вальдека вже ніччю за комір, додому, на площу П'ястів. Він бурмотів щось про своє місто, яке воно прекрасне, яке невдячне і як воно буде пригнічене. У цьому пророцтві він був не менш запеклим, ніж Хенєк. Ви коли-небудь тягли п’яного? Нормально, наче цементу наївся. Я втягнув бідолаху на другий поверх, притулив чолом до дверей, вже хотів подзвонити і втекти, перш ніж відкриє дружина, але Вальдек раптом смикнувся, схопив мене за комір і пробелькотів:
— Слідкуй за братом, Збишеку, бо це будівництво його поховає. Занадто високі сходи для кульгавих ніг. Бережи його, я тобі це з любов’ю кажу, забери його звідти, врятуй, ти його любиш, я тебе люблю, зроби щось, бо з ним буде покінчено.
+++
Десь між падінням Вальдека та іншим, приємним моєму серцю нещастям ближнього, Хеньо почав відсувати від себе тарілки. Пан, мабуть, здогадується, як я здивувався. Мій брат не пив, не палив, а про радощі життя знав стільки, скільки підслухав крізь стіну. Миску та набите до горла пузо він вважав єдиним показником тілесного щастя, і я впевнений, що небо уявляв собі як велику кондитерську під шоколадним небосхилом. А тут раптом несподіванка. Я заглянув до нього на будівництво, якраз була обідня пора. Робітники веслували ложками, і тільки один Хеньо сидів сумний за столом, хоча в тарілці у нього був капусняк із картоплею.
— Ти добре знаєш, який він, — сказала потім Дануся. — Ходитиме голодним, ніж їсти те, що йому не смакує. Як я з ним помучилася, з цією ненаїденою пикою. Якщо макарони, то з сиром, як наш Фелюсь, яєчня тільки на вершковому маслі. Він нізащо не з’їв би картоплю без сметани і гидує шкіркою на м’ясі. З рибою те саме, завжди без шкірки! Ти ж сам знаєш. А що він там має, в тому Отоку? Забери його до нас, щоб не ходив голодним.
Хенєк прийшов, і стало ще гірше. Дануся кружляла біля каструль і приготувала йому все, що він любить. На стіл поставили бульйон на пісному м’ясі, з якого вона виловила всю моркву, на друге були котлети і та ж картопля зі сметаною, до того десерт, тобто яблучний пиріг та еклери, які нещасний Адась мусив принести від Кравчинського. Були також нові солодощі на дегустацію: цукерки, кольорові як фарбоване скло, ментоси та батончик Снікерс, чи то все, що рекламували по телевізору. Від самого погляду на це можна було діабету дістати. Хенєк випив трошечки бульйону, битки їсти не став, витер губи і жадібно дивився на тістечка. Ще трохи, і в нього б пара з вух пішла. Весь час він драпав собі щоку, за вухом, поправляв сорочку, все, але нічого не їв.
— Я не голодний. Мені дуже шкода, бо я знаю, що коли гість не їсть, це вважається страшною образою.
— Ти у себе вдома, а не в гостях, — нагадала Дануся.
Я спробував підійти до Хенєка з іншого боку.
— Братику, ти часом не склав якихось ідіотських обітів? Ти ж не постиш за наші гріхи, правда? Дай собі спокій, бо люди все одно згрішать, а ти принаймні наїсися.
Я б ще говорив, але язик прилип до піднебіння, бо раптом обличчя Хенєка стало таким же блідим, як були пурпуровими його вуха.
— Гаразд, я вибачаюся, я вже кажу вам правду, тільки не гнівайтеся на мене. Мене хочуть отруїти, я боюся отрути.