— Ви точно не спробуєте нашого бігосу?
Ви, мабуть, не здивуєтеся, коли я скажу, що інспектори пішли з ділянки з порожніми шлунками. Хеньо приглядався, як вони йдуть, весь час посміхаючись. Якусь хвильку він навіть виглядав, як раніше. Один з інспекторів повернувся до нього і гукнув:
— Але без колегії не обійдеться!
З тією колегією, а точніше з колегіями, була окрема історія, про яку я панові ще розповім, якщо ми до того не потонемо. У будь-якому разі, інспектори на будівництво вже не повернулися, зате в ратуші у них з’явилася нова проблема. А саме: біля кільцевої розв'язки, на дорозі до Вроцлава, раптом з’явився бордель. Точніше кажучи, ескорт-агентство "Роксана". Ще й білборд з цицястою дівчиною поставили. Щоб було веселіше, вулицю, на якій з’явився цей милий заклад, нещодавно перейменували з Гагаріна на прелата Кутровського. Прелата, розумієте? До речі, кому заважав той Гагарін? Усіх у ратуші охопила лють, і вони щосили шукали винного. Власником бізнесу виявився хлоп з хвостиком, той самий, що приїхав з валізою грошей на будівництво. Він проігнорував усі виклики, а коли йому зателефонували, сказав, що вимагає рівного ставлення. Якщо Хенєк будує костьол, то він відкрив собі бордель, що олавці повинні прийняти з вдячністю. Завдяки цьому буде збережено рівновагу між потребами тіла і духу.
+++
Чудово пам’ятаю той день, коли знайшов у Куби багнет. Він біг з дому на подвір’я, звісно, дивно скутий навіть під час зав’язування шнурків, до того ж постійно хапався за низ сорочки. Я взяв його в оборот, наказав показати, що там тримає. Він вирвався від мене на сходову клітку, і врешті-решт я витяг у нього той багнет із штанів. Так, я здивувався. Багнет був від калаша, тож я навіть не питав, де він його добув. Я нахилився до сина і сказав, що чудово його розумію, бо багнет — це фантастична штука, але не обов’язково для хлопчика такого віку. Адже нещодавно він отримав фінку, тож нехай бавиться нею. Ще я сказав, що мушу забрати в нього цей багнет, але лише на деякий час. Почекаю, поки син підросте, і тоді поверну йому його, ба, більше того, покажу, як доглядати за такою зброєю, і навчу основам бою. Так я говорив, бо знав, що забрати у хлопця такий скарб — це щось жахливе.
— Але ж я заплатив за нього п’ять тисяч, – бурчав Куба. — Та й у всіх є багнети, а я свій навіть не встиг показати. Тату, дай мені піти на півгодини на двір, а потім забери його, будь ласка, будь ласка.
Дійсно, половина дітей з нашого двору бігала з такими багнетами. Але справжньою сенсацією мікрорайону виявився справжній прилад нічного бачення, принесений з казарм якимось шмаркачем. У результаті Куба віддав багнет, після чого перестав повертатися додому після настання темряви, бо з друзями, по черзі, ганяв з приладом нічного бачення, граючи в якогось Термінатора чи щось подібне. Прилад нічного бачення — це, зрештою, півбіди. У пропозиції від росіян, окрім коньяку, військового взуття, шапок, шинелей і спирту, раптом з’явилися радіостанції та калаші. Пане Лукаш, вони б продали мені танк разом із "Катюшею", якби тільки знайшли спосіб, як це на папері списати на брухт.
Там у них відбувалися й інші тривожні речі. Наприклад, забили вікна на поверхах, через що казарми нагадували порожні приміщення. Через ці вікна не раз підіймали горілку на мотузці. Я панові про це розповідав. Тож ця історія з горілкою безповоротно закінчилася. Це ще нічого. Одного разу Адась прибіг додому в пом’ятому одязі. Він грав у м’яч під казармами, м’яч перелетів за стіну, і Адась виліз за ним. Звичайна річ, коли я був маленьким, сам перелазив через цю стіну за м’ячем. Він постійно туди перелітав. Але тепер якийсь геній з-за Бугу намазав верхню частину стіни дьогтем і ще насипав скло, щоб відлякувати дітей. Бідний Адась про це не знав і йому пощастило, що все обійшлося порваним светром, бо інші дітлахи приходили до школи з бинтами на руках. Що це означало, ця торгівля, розбиті вікна, обсипаний склом мур, як ви гадаєте? Додамо до цього все, що відбувалося у світі, про що говорили по телевізору. Я склав два до двох і зрозумів, причому не я один: русаки збиралися виїжджати!
Ми всі в Олаві остовпіли, бо як це, раптом не стане росіян? Вони були, скільки я себе пам’ятаю. Все життя з росіянами. Неприязнь міцно з’єднує, згуртовує людей між собою. Так воно й є, хоч ви, пане, можете думати інакше. Ми тут ніколи не хотіли жодних росіян. Ви думаєте, пане, що Гриші з Ванею подобалося у нас, що вони не воліли б сидіти собі в Іркутську або ще краще в Криму? Ми навчилися жити один з одним, нормально, як люди, бо ж ми всі люди. Вальдек дружив з офіцерами, я, повірте мені, не був таким. Але вони класно грали на гітарах. Продавали ікру та золото, я сам брав і одразу переправляв на Захід. Я заробляв, заробляли росіяни. Ви думаєте, у кого я заправляв "малюка", коли закінчилося пальне на АЗС?