— А, бо Святий Отець наговорив мені всіляких речей.
Я на це:
— Негарно з його боку. Не може бути так, щоб хтось приходив у гості, їв вареники, а потім ображав господаря, навіть якщо це Папа.
— Навпаки, Святий Отець – мов бальзам на рану. Він втішає мене і додає сил, щоб я витримав нещастя і переслідування, які настануть. Вони будуть набагато більшими, ніж попередні, бо сатана знає, що його час короткий. Але він сказав ще щось, сказав… — Тут у Хенєка затремтів голос, і я заберу цю його тремтливу промову з собою в могилу, так само як і те, що я почув. — Він сказав, що є також Юда, зрадник, якого я люблю, і саме він, ніхто інший, приведе мене до загибелі.
+++
Святилище розросталося, але не всі цьому раділи. З життя пішла Жанетка Врубель. Ця смерть нікого не здивувала і, мабуть, мало хто переймався нею. Можливо, за нею сумували лише я та Хеньо.
Спочатку ніщо не вказувало на те, що жінка так швидко піде з життя. Їй не було й п’ятдесяти, та й вона явно ожила після того, як відмовилася від пророцтв і віддала Хенєкові землю. Приносила вереміям чай на ділянки, а коли почалося будівництво, ще до того, як з’явився будинок паломника, віддала перший поверх власного будинку робітникам. Готувала їм вареники, копитки, галушки. Ну, скажіть, пане, який чоловік не любить копиток? Чоловіки цілували їй руки і навіть називали посестрою, ніби вона черниця. Вона сміялася, як дівчина, пане Лукаш, веселилася, мов молода дівчина на кузові вантажівки, у супроводі військового оркестру.
Хлоп — це той же вепр, він не прибирає і тягне за собою грязюку, тож Жанетка з ранку до ночі танцювала з ганчіркою. Саме такою я її пам’ятаю: на колінах, біля раковини, над купою каструль або з тросиком в туалеті. Там постійно щось забивалося, напевно, через капусту й копитки. Пан Польдек призначив чергування, щоб полегшити Жанетці життя. Щодня один робітник відповідав за чистоту на кухні, інший — у їдальні, ще інший — у туалеті, пан розуміє. Було ще гірше, бо Жанетка стояла над ними й одразу виправляла. Коли вони виходили на роботу, вона прокрадалася до їхніх кімнат, розкладала одяг, гральні карти, пошарпані номери "Твого вихідного". Її просто не можна було вигнати відти. Проблема скінчилася, коли було побудовано будинок паломника. Робітники перебралися туди, і Жанета залишилася сама. Але вбирати вона не припинила.
Та що там, вона день у день пилососила перший і другий поверхи, пральна машина працювала на повну котушку, не було суботи без миття вікон і провітрювання постільної білизни. Пан сам розуміє, вона ж була самотня як пень. Скільки, на вашу думку, одна жінка може балагану скоїти? На жаль, вона почала забігати і на будівництво. Складала дошки, скинуті в купу, так, щоб жодна не стирчала, і, мабуть, вичистила б землю з гусениць бульдозера, якби її не зупинив Польдек.
— Має бути чисто, — повторювала вона, коли він тягнув її назад додому. — Чистота нікому не зашкодить. Всім вам буде легше працювати. Я вам не заважатиму, просто не хочу, щоб ви сиділи в бруді, бо бруд може проникнути крізь шкіру в кров. У вас будуть брудні мізки й серця, навіщо вам такі клопоти?
В результаті пан Польдек виділив Жанеті кількох матвіїв. Вони ходили за нею з ранку до вечора. Що б там не говорили про нього, про Польдека, він справді турбувався про неї. Жанета могла вийти з дому в одній сорочці і ще й бурмотіла, що тепло. Одного разу вона пішла на ділянки посеред дороги о п’ятій ранку. Водій, який дивом загальмував перед нею, був переконаний, що це привид. Вона також намагалася помити дриль під краном і ледь не впала в крипту, що будувалася під костьолом. Крипту Хенєк готував для олавців, особливо відданих Діві Марії. Вона була невеликою, тож треба було поспішати з усім цим вмиранням, і Жанетка сміливо скочила допереду.
Матвіям я завдячую розповіддю про кімнату Жанети. Вона займала якусь комірчину на другому поверсі, з дошкою замість ліжка, кошиком для одягу та хрестом на стіні. Яка жінка може жити таким чином? Вікно стояло широко відчиненим. Якийсь матвій його зачиняв, а Жанетка одразу ж відчиняла. Вона спала без ковдри та постільної білизни, якщо взагалі спала. Вночі у неї постійно горіло світло, грюкали двері, а виття було чути навіть за коліями. Люди думали, що це за тварина? Та ні, це вила Жанета.