Відомо, як такі історії кінчаються. Жанета худла на очах, застудилася раз чи два, потрапила до лікарні, і все скінчилося. Ми пішли на Бачинського разом із Хенєком, бо він, зрозуміло, хотів врятувати Жанету за допомогою мого авторитету. Лікар дивувався, що жінка взагалі жива, і висловив упевненість, що цей стан не триватиме довго. Вона не їла, пан може в це повірити? Буквально заморила себе голодом. Ходила до робітників, до вереміїв з каструлями копиток, і ніхто не помітив, що сама вона не їсть. Ми привезли її до лікарні занадто пізно, коли кислоти вже роз’їдали шлунок.
— Я зробила страшну помилку, і тому на мене спадає таке покарання, — марила вона. — Я мала витримати, незважаючи на переслідування, бо страшний гнів Справедливого. Тільки не змогла. Дивіться на мене і на мій шлях, вчіться з нього, бо такий завжди кінець кожного, кого обере Добра Пані. Світ нас пожирає. Ми – м’ясо для світу.
Хенєк, коли це почув, мабуть, тиждень приходив до тями. Жанета не вийшла з лікарні, а після її смерті люди в Олаві говорили різні дивні речі. Її ховали у нас на Звєжинецькій. До каплиці прийшла жменька людей, серед них і Хенєк, але ніхто не міг там витримати. Вони вийшли під дощ, священика знудило, бо з труни тхнуло гнилим м’ясом, так казали, що мені здається нісенітницею. Зараз роблять такі труни, що живі заздрять померлим. Запитаний Хенєк мовчав. Ще цікавіша чутка пішла з похоронного бюро "Фігель", де Жанету готували до поховання. Хлопець з бюро напився в "Лігві Дракона" і розповів, що у Жанети, вже на столі в морзі, зникли очі. Якби увійшли вглиб черепа. Залишилися після них дві темні, вологі ямки, ви повірите, пане? Через це у "Фігеля" був неабиякий скандал. А це ж Жанетка в кращі часи лякала дітей, що в них очі витічуть.
Пан знає, що я іноді про неї думаю? Ніби в мене немає інших турбот. Таке маленьке, дурне життя. Вона прожила його в селі, з батьками. Шлюб не склався, а коли спробувала щось своє, коли гралася в цю Матір Божу, люди її висміяли. Вона віддала землю і померла. Вона навіть не дізналася, яким прекрасним може бути життя. Мабуть, соромилася гнатися за цією красою, так мені здається. Деякі люди взагалі цього не шукають, наприклад, вона або Хеньо. Щось у неї вислизнуло, щось вона втратила, і тому померла. Хто знає, може, все-таки їй слід було стати черницею?
+++
Я згадував панові про колегії, правда? Ту, про яку кричав інспектор, перш ніж його прогнали з будівництва. І правда, штраф прийшов, Хеньо заплатив, і наклали ще один. Ось як це було: двоє сумних панів приїжджали на будівництво, дивилися, що там робиться, робили кілька фотографій і мчали до себе, за столи, щоб у теплі, за кавою, виписати платіжну вимогу. У цей час Хенєк і його робітники гарували під дощем по десять-дванадцять годин.
Зрештою Хеньо почав виходити назустріч тим двом. Він не робив їм нічого поганого. Інспекторки вилазили з великого "фіата", Хеньо ставав за кілька метрів поруч і казав:
— Нехай Господь благословить вас, добрі панове! Дякую, що знайшли час нас відвідати. Вам потрібні гроші? Я завжди знайду пожертву для бідних чиновників…
Міни в них були нерадісні, але і далі вони накладали штраф за штрафом. Таких людей, як Хенік, завжди можна обдурити, за умови, що сховаєш свою гідність у кишеню. Втім, це була не найбільша сума, яку виклав мій братик. Так склалося, не надто вдало, що над будівництвом пролетів вертоліт. Робітники кинули інструменти й вітали, бо думали, що на Отоці ось-ось приземлиться Святий Отець. На жаль, у вертольоті сидів хтось інший, але не менш важливий, а саме інспектор з газопостачання з Вроцлава.
Кажуть, той чоловік справді думав, що Хенєк будує комору з годівницею для тварин, і дуже здивувався, коли з висоти побачив будівлю у формі хреста, з вежею, каплицею, сараєм з деревиною та всім іншим. В управлінні всі мовчали, і лише Ромек пояснив йому, що ж насправді будується в Новому Отоку. Чоловік розлютився і вирішив, що ось-ось вся Олава злетить у повітря. Адже через середину будівництва проходив газопровід. Хеньо, до речі, мав там купу легкозаймистих матеріалів, до того ж тричі на тиждень з’їжджалися веремії, і тривало те, що завжди. Уявіть собі таке: у вас тисяча, п’ять тисяч людей на колінах, вони тиснуться, штовхаються, сваряться за місце. З боку проїжджої частини стоїть живопліт, з боку полів — сітка і один в’їзд, шириною метрів, може, з п’ять. У вереміїв свічки, від однієї з яких може загорітися дошка чи клей, і перш ніж хтось збагне, що відбувається, стається вибух, як у Хіросімі. Частина вереміїв злетить до ангелів, решта, перелякана, кинеться до виходу, топчучи одне одного. Пане Лукаш, це була б така бійня, якої світ ще не бачив. На додачу до всього, таку дурну, бездумну смерть важко було б визнати мучеництвом, тож про Небесне Царство, мабуть, можна і забути.