У результаті Хенєк отримав лист від газової служби у Вроцлаві, де йшлося саме про такі загрози. Чиновник закликав негайно зупинити будівництво, без зволікання розібрати халупу, якщо не повністю, то хоча б частину, і вивезти легкозаймисті матеріали на іншу ділянку. Він ще написав, що єдиний шанс бачить у прокладанні труб збоку, так щоб вони оминули будівництво та сусідні водоводи. Витрати сягали мільярдів злотих. Таких грошей не мала ні наша міська рада, ні навіть Хенєк.
— Що ти, дурню, накоїв?! – крикнув я на нього. — Через твої ідеї ти ще в повітря злетиш.
— Не злечу, – дуже серйозно відповів Хеньо. — Добра Пані чітко дала мені зрозуміти, що на будівництві нічого поганого не станеться.
— Я холерне радий. Скажи мені тільки, звідки висновок, що Добра Пані знається на протипожежних нормах?
У Хенєка заблищали очі.
— Можливо, і знає. Адже вона вивчила польську, щоб ми могли спілкуватися. Я в такі справи не втручаюся. Я лише знаю, що можу облаштувати територію, і все буде гаразд. Якщо ні, я прокладу газопровід в обхід і заплачу за це.
— Де ти візьмеш на це гроші, скажи мені?
— Шлях до перемоги веде лише через страждання, — просвітив мене Хеньчик. — Я навіть радію, бо очікував набагато гірших переслідувань. Святого Стефана закидали камінням, святого Лаврентія смажили на решітці, а він посміхався, тож і я збережу веселий вираз обличчя. Це лише гроші. Хто взагалі переймається грошима? Я завжди і з великим задоволенням за все заплачу.
Я не міг слухати цю балаканину. Зрозумійте, ми вже не говоримо про бабло в канапі. Хенько заплатив за армування всієї будівлі. Зробив це, просто так, як беруть півлітра в магазині. За ці гроші ви могли б мати п’ятнадцять нових "полонезів", два будинки або половину базиліки. Ми говоримо про часи, коли люди раптом прокинулися без заощаджень, їх звільняли в "Єльчі", "Ергу" та "Олавянці", а Куба казав, що колеги крадуть у нього сніданки. Не треба далеко шукати, мені теж було нелегко, бо до салону приходило дедалі менше клієнтів.
Скажу вам ще щось важливе, можливо, я мав згадати про це раніше, ну, але що ж, дізнаєтеся ви зараз. Я знайшов щось, що поєднувало цих інспекторів і типа з газової служби. Кожен з них був, звісно, стовідсотковим хижаком, блідим, як мумія, і з портфелем. Я побачив їх трьох, як вони виходили з "Адрії", один спираючись на іншого. У них були веселі очі й повні гаманці. Рахунок за них заплатив Ромек.
+++
Ніколи не забуду день, коли вперше пішов з Кубою на пиво.
У житті, мій пане, існує два види радості. Перший — це, наприклад, коли ми п’ємо горілку з друзями або маємо справу з красивою жінкою. Тоді, пане Лукаш, щастя б’є людині в голову, кидає цяточки перед очима, буквально душить, так. Це дуже гарний, але й небезпечний вид щастя. Стільки можна зруйнувати, стільки жахливої шкоди заподіяти лише заради цього сп’яніння, заради фантастичного кайфу.
Але є ще й другий вид щастя – той, що походить від наполегливості, спокою та послідовності. Пан цього ще не знає, бо пан надто молодий, але, можливо, колись це з паном станеться, чого я щиро бажаю. Пам'ятаю, наприклад, як Дануся затрясла дупою. Я сидів у кріслі, а вона вийшла з ванної кімнати лише в трусиках та футболці і стала трясти дупою перед дверима спальні. А дупка в неї була така, що "ухх"! Вона ніколи раніше такого не робила, знаєте, і я одразу подумав, що ми одружені вже дванадцять років, виховували дітей і роками піклувалися про нашого пророка, ми знаємо одне одного зсередини і заглиблюємося одне в одного. Ще трохи, ще трохи, і ми будемо однією людиною, і раптом Дануся трясе дупою для мене. Можна закохатися в одну й ту саму людину не один раз, а кілька разів, завжди різну і таку ж прекрасну. Ось чому кожен чоловік повинен провести своє життя з однією жінкою, і коли ця жінка здивує його через дванадцять років, ми можемо говорити про справжнє щастя.
Куба був гарним хлопцем, насправді. Він грав у баскетбол і тягав залізо у Святого Христофора. Це витягнуло його, зробило плечі, а в третьому класі він був на голову вищий за мене, що, як бачите, не є великим подвигом. Дануся скаржилася, що він не був хорошим учнем, але хто при здоровому глузді хоче провести своє життя з книгами в такому віці? Він постійно слухав свою дивну музику, носив тільки чорне і злився, коли я називав його могильником. Після закінчення школи він хотів вступити до Полібуди у Вроцлаві, щоб вивчати інформатику. Він так любив комп'ютери. Ой, подумав я, вперше в нашій родині буде хтось із вищою освітою. Все ж таки вдався, вдався у мене хлопець, і коли йому виповнилося сімнадцять, я сказав, що ми йдемо на пиво.