+++
Латка — кішка жадібна, але вихована. Зазвичай вона мене не будить, хоча її порожній шлунок гризе її. Бо ми спимо разом, знаєте, вона біля моїх ніг, а бажано на плечі. Вона спокійно чекає, поки я ляжу, і стрибає мені на плече лише тоді, коли я відчуваю, що підкрадається сонливість, коли моє дихання вирівнюється. Потім вранці вона сидить на ліжку, як над фараоном, лапи разом, і витріщає свої очі паразитки. Ось так вона і залишається. Але коли я прокидаюся, вона біжить до порожньої миски і щосили нявчить. Повертається до мене, дивиться, нявчить, ніби з неї здирають шкуру, і біжить назад до миски. Кішка не вписується в повороти, так спішить, керована своєю ненажерливістю. Їжі навколо достатньо, хоч не можна сказати, нібито я живу у розкошах. Завжди щось можу знайти для кішки, для моєї маленької Латки. Могла б вже й прийти.
Напередодні десятої річниці об'явлень, близько четвертої ранку, нас розбудив стукіт у двері. Хенєк стояв на килимку, босоніж, в покритій плямами від поту піжамі. Він тремтів і ридав. Руки у нього були просто крижаними. Я затягнув його всередину та прогнав допитливих хлопців до їхніх кімнат. Дануся загорнула його в ковдру та напустила теплої води у ванну. Вона одразу почала підмітати бруд з-під Хеня. Його ноги були чорними до колін, вкриті листям, гілочками та засохлим болотом.
— Що ти робиш, ідіоте? — міркував я з ним. — Хіба тобі не набридло стояти на будівництві з ранку до ночі? Недостатньо виступів до тієї збиранини?
— Залиш його в спокої, — благала Дануся, додаючи, щоб тільки я міг почути: — Дай мені дістати ту ганчірку...
Звісно ж, вона мала на увазі Чесю. Хенєк не сказав ні слова, просто сидів за столом, пив чай і цокав зубами. Він почав говорити лише після купання. Одяг нові штани, светр і капці. Я позичив йому халат.
— Я бачив Жанету, — сказав він. — Ось чому я тут, бо не міг впоратися з тим, що бачив. Вибачте. Мені дуже шкода.
Сам я майже десять років жив серед чудес і знав, як про них розмовляти.
— Вона приходила до тебе вночі? Як Добра Пані чи інші святі?
— Ні, Збишек. Я бачив її в пеклі, — заїкаючись, промовив блідий Хеньо. Я пам’ятаю, як він стискав кухоль чаю обома руками, щоб вони не тремтіли. Він схилився над столом, ніби щось тиснуло йому на спину, і пане Лукаш... Я навіть не знав, чи жаліти його, чи злитися за те, що він зіпсував день ще до його початку.
— Як це – у пеклі, Хеню? Все ж вказувало на те, що Жанета опинилася зовсім в іншому місці, — сказав я.
Дануся вдарила мене ногою по щиколотці.
— Я знову був там. Я часто спускаюся туди у своїх снах, — ридав Хенєк. — Кожна хвилина — як довгий день. Мені здається, що я сидів там роками, у цій темряві, а потім прокидаюся і бачу, що минула, щонайбільше, година. Скільки мені насправді років, Збишеку? Чи важливий час тут, на землі, чи в пеклі? — Він подивився на свої руки. — Можливо, я вже старий?
— Ти не старий, дурню. Слухай, у мене є ідея. Давай забудемо про все це. Ми поїдемо на відпочинок до Болгарії. Візьмемо хлопців, Данусь буде радий. Ну, Данка, час вибиратися з дому!
Так я і сказав, хоча в нас не було грошей на подібну відпустку. Хенєк, кліпаючи очима, бліднув дедалі більше.
— Як же я маю їхати, коли світ горить? — відповів він. — Наші гріхи скоротили час. У пеклі добра Жанета повзає, мов тварина, і їсть розпечене вугілля. Її страждання такі великі. Її страждання безкінечні. Вона сказала, щоб я остерігався. Сказала, що всі наші дії йдуть на марно, Збишек. Я підвів Добру Пані. Все життя я вважав, нібито виконую накази, а так підвів.
Данусь відтирала йому чоло. Вона поставила перед Хенєком тістечка, але він їх не їв.
— Де ти підвів, яким чином підвів? — спитав я. — Ти ж завтра запускаєш те чортове святилище!
— Моя корона, — відповів Хенєк. — Я б дуже хотів, щоб її в мене забрали.
Здається, раніше пан вже записав, що Хенєк отримав терновий вінець від своєї невидимої приятельки. Воістину, чудовий подарунок, нема чого й сказати. Це сталося одразу після скандалу з міліцією, після арештів і фургону на ділянках. Він мало про це говорив, а оскільки венець був невидимий, я і забув, що він носив щось подібне на голові.