Не знаю як у пана, але щоразу, коли я бачив бабу, то мене несло, я не міг витримати, тільки й думав про те, що б з такою зробив, аж нарешті не робив цього. До того ж, я подобався жінкам, особливо тим, яких теж часом несе. Мене влаштовувала Дануся, принаймні на останніх етапах наших заручин. Я казав собі, що в мене справді особлива дівчина, і тепер я змінюся. Коли хлопець зраджує, він зраджує всіх, а найбільше – себе.
Принаймні одне Вальдек добре почув: Дануся сказала "чому б і ні", як я захочу, коли захочу, але тільки після весілля. Вона підносила для мене блузку. Вона терлася всім тілом об моє і сказала, що за все погане, що я зробив у минулому, я маю почекати. Тож я чекав. Я уявляв, що я робитиму зі своєю дружиною, зі своєю Данусею. Пару тижнів я спав в гарячій постелі. Шлюб ми мали в костьолі Божої Матері Втішання, весілля – в "Ратушній" біля Ринку. Горілку купив нам Вальдек. Таким був предмет парі. Якщо б програв я, то мусив би протягом року ставити пиво в "Лігві Дракона". Оця я розповідаю панові про це, а хочу про щось інше. Виявилось, що подругою нареченої є та Зося з бібліотеки, ну, пан знає, Зося з відділу дитячої літератури, і вона мене спитала, нібито дотепно:
— Збисю, то ти вже так, нібито і ні? Яка втрата!
Чоловік ніколи не може відмовити жінці. Це жахлива образа, якби відвернутися від світу. Що буде з такою жінкою потім? Як вона себе почуватиме? Страшно про це думати, і мене все ще носило, бо я так чекав на свою Данусю, тож з "Ратушної" я потягнув Зосю до міського парку, ми зробили все, що треба, в кущах, швидко одягнулися і помчали на весілля, як двоє дітей, яким зійшло з рук бешкетування. Дорослий - він як дитина, пане Лукаш, тільки бешкетують вони по-різному.
Після весілля ми деякий час жили окремо. Потім ми переїхали на Спортивну, вже з Хенєком, як ви знаєте. Дануся завагітніла Кубою і кинула навчання. Вона пообіцяла собі, що повернеться через рік, але хтось мусив бути з дитиною, якщо татко помер, мама пішла наліво, я працював, і її батьки теж. Хенєк нібито дуже хотів ходити за малим, але я не дозволив би йому навіть приглядати за другим сніданком. Кубусь пішов у ясла, потім в садочок, все стало легше, а Данусь, мабуть, повернувся б до інституту, якби ми не прокололися з Адасем. А коли він підріс, було вже надто пізно, і Данка стала кравчинею. Я постійно повторював їй, що в неї гарна робота, і вона має бути щасливою. Вона погодилася. Ми їздили на кемпінги до Бистриці Олавської. Один раз я повіз їх до Болгарії. Я знав, що Данусь шкодує про Нью-Йорк, Чорний Континент і Країну Кенгуру. Вона ніколи не скаржилася. Хороша жінка тримає такі речі при собі. Данусь була такою хорошою жінкою; вона була набагато кращою для мене, ніж я для неї.
+++
Я, мабуть, панові набридаю, чи не так? Пан хоче, щоб я говорив про щось захоплююче, про одкровення, про закривавлені облатки та дароносиці в небі, про дику церкву та поліцейських, які пиздять вереміїв. Хотів би пан послухати, як говорить Діва Марія? Десь у мене є запис на касеті. А замість цього я теревеню про весілля та похорони, про те, як Данка хотіла подорожувати світом і нікуди не поїхала. Ви повинні зрозуміти, що люди звідкись приходять. І я, і Хеньо з цього виросли. З руїн замку, з росіян, з пивної, з моїх власних дітей. Пан дивиться на мене і знає, звідки я. Я дивлюся на пана і уяви про це не маю. Ось так буває з вами, молодими. Ви ростете на піску.
Лише раз мені вдалося чимось зацікавити Хеня. Колись перед воєнним станом місто виділило територію на городні ділянки для робітників, прямо через залізничні колії, в Новому Отоку, на дорозі до Стшелін. Тут було з чого брати; ще десять років тому там було село. Хеньо працював в "Ергові", і йому дали ділянку землі, досить велику, з сортиром. Хеньо ніколи не відлив би під дерево. Спочатку я сподівався, що ми з Данкою займемо ділянку і матимемо місце для прогулянок з дітьми, але Хеньо закохався в це місце. Він посадив аґрус, смородину та помідори — багато всього. Люди жартували, що я брав аґрус Хенєка, зрізав його та продавав як виноград. Хеньо ходив на ділянку, коли мав змогу. У суботу та неділю його не було з ранку до ночі, іноді він навіть спав у тому сараї-альтанці, тому стосунки між мною та Данкою одразу покращилися. Я був радий іншому: мій брат нарешті знайшов щось, якусь мету та сенс, які потрібні кожній людині. Якби я знав, що там станеться, я б волів, щоб він зайнявся ловлею рибу на вудку.