+++
Я йшов за хлопцями з туги, а також тому, що мені було смертельно нудно. Майже ніхто не приходив до салону, і були дні без жодного клієнта. Я позичав гроші, щоб прожити, покрити непомірну орендну плату та заплатити за їжу. Я взяв якісь грощі у кооперативному банку, а ще половину — у приватних кредиторів, які обклеїли місто рекламою позик. Що я ще міг зробити? Я б ніколи не перестав давати гроші на хлопців, хоча ми з Данусею ще не розлучилися, і аліментів мені ще не присудили. Нехай у них буде гарне взуття та дизайнерські куртки, подумав я. Кредит я сплатити можу; діти за мої помилки платити не будуть.
Пане Лукаш, все своє життя я готувався до якогось нещастя, і чомусь відчував, що ще заплачу за справи з іншими жінками. Але я ніколи не уявляв, що мені не буде кого стригти. Я сидів цілими днями в салоні, руки свербіли до роботи, вони ходили ходором, як у п'яниці без чарчини. А тут нічого. Я буквально почав божеволіти від цього. Я знову і знову чистив бритви, клацав ножицями та голив волосся на передпліччі. Перевіряв, чи нормально працює фен, танцював з віником та чистив раковину, бо вона завжди здавалася брудною. Зниження ціни не дуже допомогло, і я навіть був готовий повісити табличку з написом, що стрижу волосся безкоштовно, просто щоб трохи попрацювати. Я цього не робив; я не хотів жалю.
Але жаль прийшла, і вона мала особистість отця Рубіка. Я був дуже здивований, коли він увійшов до закладу. Жердина з колораткою. Він зняв своє нещасне пальто і сів на стілець, де в добрі часи клієнти чекали на обслуговування.
— Я маю щось для тебе, — сказав він і, звісно ж, простягнув мені кубик Рубіка. Боже, аж так нудно мені не було. Тоді я порадив, щоб з цим подарунком він потурбувався до когось гіднішого, а він у відповідь підсунув мені кубик під ніс.
— Подивись, саме так зараз виглядає твоє життя. Повний безлад. Червоний тут, білий там, а жовтий знову тут, – сказав він. — Нічого не в порядку. Спробуй скласти.
Я трохи покрутив куб. Пан сам може сказати, наскільки добре в мене вийшло.
— Життя не складеш на "від'єбись", подібно як і кубик. Ми працюємо повільно, думаючи на кілька кроків наперед, – продовжив він. — Коли ти зараз дивишся на кубик, він здається тобі хаосом. Життя – це теж хаос, але в цьому хаосі є прихований порядок. Ти знайдеш його, якщо дізнаєшся простих засад і будеш ними керуватися.
Він зробив кілька рухів. На грані кубика з’явилися три смужки різних кольорів.
— Дивись, твоє життя має три райони, не більше. І це добре, бо у нас з ними достатньо проблем. По-перше, це ти, це перший район. Яким чином, Збишеку, ти ставишся до себе. Друга зона – це люди та твої відносини з ними. Третя стосується Всевишнього, з яким, як ми добре знаємо, у тебе чимало проблем. А тепер подивись, що відбувається.
Він кілька разів повернув кубик і поклав його мені в руки, вже складений.
— Готово. Хаос зник, і ти знаєш, хто ти для себе та для інших. Червоний, жовтий і так далі, залежно від життєвих ситуацій. Зрештою, ти інший для дітей, і інший для мене. Розумієш? — Він знову швидко повернув кілька сторін. — А зараз спробуй ти.
Я ще трохи помучився і справді спробував повторити рухи отця Рубіка. Зрештою, я повернув йому кубик не складеним.
— Спочатку так завжди і буває, — відповів священик. — Ти не вивчив рухи. Ти нічого не знаєш про життя. Але в мене все досить добре виходить, бо я практикувався, і ти теж, якщо практикуватимешся. Кубик перестає бути хаосом. Несподіванки зникають. І ти завжди знаєш, що тобі слід робити.
Ну, раніше я сміявся зі священика за те, що він п'яничка і божевільний, але пан погодиться, у цих балачках щось було. Поки я не залишив кубик. Ми трохи посиділи мовчки, і нарешті я набрався сміливості та спитав:
— Як мій брат?
— Більш-менш як ти, — відповів Рубік. І це була вся наша розмова про Хеня. Я вирішив поглянути на нього з іншого боку.
— В такому випадку, нащо ти прийшов сюди?
— А до кого ніби я маю прийти? До тих, кому добре, хто нічого поганого не зробив? Я вже старий і не маю життя перед собою, яке можна витрачати даремно. А тепер підстрижи мене, — сказав отець Рубік.