Я завжди приходив на роботу на п’ятнадцять хвилин раніше. Не люблю поспішати. Надягнув фартух. Протер лізолом крісло, дзеркало та полицю під дзеркалом. Помив плойку, філірувальні та базові ножиці, і загострив бритву — об мармур, бо як інакше? У мене була дуже гарна британська бритва з комісійного. Польські та російські були ні до чого. Мені було б соромно голити такими, а коли до закладу вкатувався Вальдек, лисий, вусатий, член партії, я міг сказати:
— У мене є бритва якраз для твого горла!
Я дуже люблю життя, проше пана, ще більше з кожним роком, незважаючи на погані речі, які зробив. Можливо, навіть через них. Я любив горілочку з друзями, ніякого пиття в смутному стані, просто святкування чогось хорошого. Приятель отримав підвищення зарплати або одружився. В мене є діти. Це скарб. Люди шукають пригод і подорожують світом, але я бачив весь світ в очах своїх синів. Це все, що було мені потрібно. Можливо, ще танці. Пан виглядає на те, ніби панові слон на вухо наступив. Я міг би танцювати до світанку, аби тільки грав живий гурт. Діджеї чи плівки — для вас, молодих. Ніхріна ви не знаєте про танці. Коли чоловік танцює, він може бути близько до жінки, не роблячи нічого поганого. Я теж люблю дівчат і ставлюся до них однаково. Вона може бути плоскогрудою або товстою, головне, щоб вона добре рухалася. Багато чоловіків зляться на маленьких жінок, але я ніколи. Я любив їх, коли вони сміялися і плакали, вони могли кричати на мене і бити мене, але не було жодного разу, коли б я не кохав жінок. Це все дуже красиві та добрі речі. Горілка. Діти. Танці та дівчата. Але немає нічого більш прекрасного, ніж мокре гоління клієнта.
Чоловік може торкатися іншого чоловіка лише у трьох ситуаціях: коли він кравець, лікар або, як я, перукар. Ми, чоловіки, грубі — і це добре. Так і має бути. Просто важко доглядати за собою. Виявляти ніжність. А коли Вальдек, в усіх інших випадках грубіян, кар'єрист і простак, сідав у моє крісло, я міг подбати про нього. Щоб він розслабився і відчув приємне відчуття свіжості після всього. Саме цього я й хотів. Щоб Вальдек почувався добре і мав гарний вигляд. Звісно ж, гарно для нього.
— Знаєш, що вчора діялося? — Вальдек рідко тримав язика за зубами. — Вдерлися до будинку якоїсь жінки в Шчинаві. Вкрали злоті, французькі франки, долари, марки, три автомобільні книжечки. Ось що мають старі жінки в наші дні. І до того протаранили "сиренку". Двоє молодих чоловіків і жінка. Лонгін вже їх допитує. З Варшави, уявляєш? На роботу сюди приїхали.
Я йому на це:
— А чого ти очікував? З Варшави лише красти приїжджають, чи то такі, як ти кажеш, чи то сам міністр. Різницю бачиш? Бо я не бачу, за одним винятком, що міністра Лонгін не посадить.
Ось так, власне, і треба розмовляти з людьми. Я кажу їм те, що вони хочуть почути. Вальдек, мабуть, розреготався б, якби не бритва біля його горла. Він лише пирхнув. Слина блищала на його вусах. Відтоді, як він став першим секретарем місцевого партійного осередку, його турбувало виробництво нового трактора в Єльчі, перенаправлення стічних вод з Олавки до Одеру та вимирання старих музикантів з Олавського духового оркестру. Усі ці турботи оберталися навколо іншої гігантської стурбованості.
— Я пустив автобуси в місто. Спортзал мені мають закінчити до кінця цього року. І він буде гарним. Слухай, твої хлопці будуть там боксувати, грати в баскетбол. Ти бачив, як ми стрелили кам'янички на Вроцлавській? Аж хочеться там жити. – Він так говорив, а я втирав йому в горло березову воду. – Тепер у мене на голоі ці жалюгідні кооперативні робітнички. Годинник ремонтують, наш годинник. – Він махнув коротким пальцем у бік ратуші. – Нібито кооператив, а тільки бабки тягнуть. Але слухай, хочу в тебе попитати. От конкурс на найкращий балкон в місті — це добра ідея?
Я піддакнув. Звичайно ж, старий. Нехай люди мають гарно на своїх балконах, чи, зрештою, їм шкодить. Чим ближче наближалася річниця заснування міста, тим більш нервовим здавався Вальдек, наш червоний князь. Ще трохи, і він піде до Енгельса за порадою, подумав я. Ми попрощалися. Я справді вважав його другом.
— Старий, тільки щоб нічого не проєбало, — сказав він, коли вже ішов. — Весь час думаю лише про одне. Щоб наш ювілей пройшов як по маслу.
+++
З ділянок Хеньо вирушив прямо на Замкову площу, до костьолу святих Петра і Павла. Він знайшов Ромека в парафіяльній залі, де той намагався підключити відеоплеєр до телевізора. Ромек був сучасним священиком. Під час паломництв він грав на гітарі та запевняв, що з радістю поговорить на будь-яку тему. Можна так само добре піти до хліву на консультацію перед шлюбом. Хеньо став у дверях парафіяльної зали, пробурмотів своє: "Щасти Боже" і залишився там стояти. Ромек почув його за якимось разом; так його зайняла боротьба з кабелями та перемиканням каналів. Зрештою, він помітив Хенєка, затягнув його всередину та запропонував чаю. Хенєк дуже поважав священиків; ніколи б від жодного з них склянки води не прийняв.