Вони залишали сліди в парку. Вальдек їх усував, і вони знову з'являлися. Це було схоже на боротьбу з колорадським жуком. На деревах з'являлися стріли, вказуючи шлях, а після стріл з'являлися хрести. Щойно їх прибирали, розвішувалися каплички. Після них були картини з Хрестовою дорогою, аж поки нарешті якийсь веселий веремій не потрудився розвісити таблички з написом АЛЕЯ НАЙСВЯТІШОЇ МАРІЇ ПАННИ вздовж усієї дороги від станції до Нового Отока. Ці таблички теж пропали, як і майже все інше, але якщо ми не потонемо, пан може дійти до парку і легко знайти цвяхи на деревах. Від тих капличок, табличок, від алеї.
+++
Я пообіцяв собі, що на ділянки вже ніколи не повернуся. Я був там один раз, і цього було достатньо, ось що я сказав собі. Веремії змушували мене почуватися якось безпорадним, а я не міг цього терпіти. Я люблю дію, я людина дії, і я не знаю, що робити, коли в мене відмовляють руки. Крім того, в мене були клопоти навіть без відвідування Нового Отоку. Хлопців била вся школа. Данку на роботі чіпляли, просили її заступитися за когось, промовляти "Радуйся, Маріє", щось таке. У мене в закладі говорилося лише про Хеньо, і я вирішив, пане Лукаш, що маю захистити свою родину від того, що відбувається – що ми будемо жити як нормальні люди.
Перемогла дійсність, бо вона завжди перемагає. Невдовзі після Ярузельського до парикмахерської зайшов пан Шульц, мій колишній учитель. Виглядав він жахливо. Тягнув ногу за собою, половина рота у нього відвисла, повіка опустилася на око. Він сів. Клієнти запалили йому сигарету, і він ледве міг дотягнутися до рота. Я запитав, що я можу для нього зробити. Він відповів, що не обов'язково я зроблю це, але Хеньо зробить. Він завтра йде на ділянки. Я втратив дар мови, бо пан Шульц посперечався з Богом ще за часів Гітлера і був у тому віці, коли навіть диво не допоможе. Він, мабуть, відчув, про що я думаю, бо сказав:
— Коханий, у мене немає ілюзій. Я просто ще трохи хочу почувати себе добре. Я хотів би прогулятися без болю, випалити цигарку та з'їсти щось смачне. Я хотів би ще раз подивитися на дівчину, і вона подивилася б на мене у відповідь. Це все, чого я хочу, а потім, знаєш. Від цього ніхто не відкупиться.
Я не міг показати, як всередині у мене все тремтить, бо пан Шульц пішов би принижений. Тож я сказав, що якщо так, то я буду радий допомогти. Йому не потрібно було йти на городні ділянки; я запросив його до себе додому, де він міг би зустрітися з Хеньо.
— Так не можна, — відповів пан Шульц. — Усі йдуть, я теж піду. Усі чекають, тож я теж почекаю.
На дворі був грудень. Що було мені робити? Наступного ранку я під'їхав до пана Шульца та допоміг йому спуститися сходами. Він вніс запах старості до "малюка". Ми припаркувалися далеко, прямо перед залізничним переїздом. На узбіччі дороги стояло безліч легкових автомобілів, подвійних автобусів, Ікаруси та "Автосани", чеські "Кароси", східнонімецькі "Баркаси" та красиві "Мерседеси" з Австрії. Були машина школи водіння та швидка допомога. Вулицею гуркотили веремії. Перед переїздом остигав поїзд. Я взяв пана Шульца під руку, той сперся на тростину, і так ми й пішли. Це було дивно, бо кілька типів мого віку також вели таких самих старих. Я і досі пам'ятаю дрібний холодний дощ і вітер, що забивався мені під куртку, молитовні пісні, змішані з потоками прокльонів, і ці таблички, безліч табличок з назвами міст. Чим ближче до ділянок, тим ставало важче. Вереміїв було, якщо не перебільшую, близько двадцяти тисяч. У них були квіти, хрести, а їхні свічки гасли під дощем. Багато хто був загорнутий у ковдри та пив щось тепле з термосів. Мене осяяло, що ми прибули надто пізно, бо більшість прибула, як і ми, вранці, тільки ще попереднього дня. Вони так довго чекали на Хенєка. Пан Шульц ахнув і стиснув моє зап'ястя, мабуть, розуміючи, що візит сюди — погана ідея, але оскільки він відмовився повертатися, я рушив уперед. Я штовхнув плечем, потягнувши пана Шульца, і він забрався у простір позаду мене. Жінки штовхали мене ногами та парасольками, мене вдарили тростиною по гомілці, і на мить — ви будете сміятися — мені захотілося заревти на них, наказуючи їм розступитися, як Червоне море переді мною, братом святого.