+++
Пізніше Ромек розповів мені, що ним керувала виключно турбота про душі. Ми сиділи в парафіяльній канцелярії. У нього там була меблева стінка та електрична друкарська машинка. Якби не вона, то було б як у моєї тітки. На полицях, серед енциклік, валялися поліцейські кримінальні романи.
— Твій брат відводить людей від Бога, ось у чому суть, — сказав він. — Вони не тільки нищать Олаву. Через нього вони не ввійдуть у Царство Небесне.
Я ніколи не замислювався над тим, чи вірить Ромек у Бога, і раптом, ось воно, все скінчилося. Я випалив, що знаюся на цих речах, як свиня на зірках, але донедавна Хенєк не міг надіти ланцюг на велосипед, а тепер йому доводиться вирішувати про спасіння чи прокляття? Жарти жартами. Якщо Творець піклується про мого Хенєка, якщо Хенєк пристосовує Його вибір до того, що мій брат робить у цій юдолі сліз, то з Ним щось серйозно не так.
— План спасіння враховує навіть і тебе, Збиху, – відповів Ромек.
Отак ми поговорили.
Вдома я знайшов Хенєка повністю заламаного. Він сидів на кухні над чашкою холодного чаю, крутячи в пальцях листа з курії та питаючи Данусю, що йому з цим робити. Я відчув сором і жаль. У листі йшлося про те, що єпископи справді ознайомилися з об’явленнями в Олаві, але вони вважають, що немає підстав вважати події на ділянках надприродними. Іншими словами, Хенєк або припиняє свою діяльність, або нехай потім не жаліється. Під кінець кардинал закликав віруючих і священиків парафії не ходити на ділянки, бо ніякої Божої Матері там нема. Хенєк вийняв лист у мене з руки і знову прочитав. Він запитав:
— І що я зараз маю робити?
— А може на якийсь час притихнеш? – підказала Дануся. — А то стоїш там на морозі, нищиш собі здоров'я. З нами так зовсім не сидиш. Подивись на це так, що зробилося краще. Інакше зовсім життя в тебе не буде. Ти вже намагався зробити щось велике, а це теж враховується.
Так вона казала, а Хеньо похитав головою, трохи як дитина, яка отримала незаслужене покарання і відмовляється його прийняти. Він поклав листа на стіл текстом донизу.
— Ні, — сказав він. — Я знав, що так буде. Я знав, що мене переслідуватимуть, і я казав, що буду до цього готовий, і навіть якщо я не готовий, зроблю те, що мушу. Люди потребують мене. Ми повинні побудувати святилище.
— Хенєк, подумай, — м’яко сказала Данка. — Де ти хочеш побудувати святилище? На ділянках ледь-ледь знайдеться місце для сповідальні. І, наскільки я знаю, єпископ повинен освячувати таке місце. Що ти робитимеш, бідолашна, якщо в тебе немає єпископа?
Хенєк, до нинішнього дня пам'ятаю, витер очі, встав і поклав кулаки на стіл. Так і стояв.
— Я буду молитися за ксьондза кардинала та ксьондзів єпископів у Вроцлаві. Про них не можна сказати жодного поганого слова, бо вони діють добросовісно, тільки сатана затьмарює їм зір. Настане день, коли вони побачать світло, а тим часом я робитиму те, що роблю. Я буду молитися набагато більше, ніж зараз, за нашого кардинала, і Богоматір покаже йому дорогу до Олави.
Як він сказав, так і зробив. Обійняв мене і Данусю, пішов до своєї кімнати і довго стояв навколішки біля ліжка, нерухомий, як предмет меблів. Нарешті, як у нього було в звичці, роздягся, неймовірно повільно. Уклав сорочку, штани та светр в охайний кубик, а шкарпетки повісив на спинку стільця, навпроти письмової машинки. Одягнув піжаму і ліг на спину, підтягнувши ковдру під підборіддя, а руки поклавши на ковдру. Він лежав там у темряві. Я чув його хрипуче дихання, його уривчасті ридання. Він засунув кулак у рот, щоб приглушити їх. Я перевів подих лише тоді, коли він захропів.