— Та, можна, якщо ви допоможете, — відповів Хеньо з впевненістю, яка раніше була притаманна найдурнішим дорослим. І продовжував збирати гільзи.
Я казав, що пішли вже, курва, кричав, але він нуль на масу. Зрештою, я схопив його за передпліччя і потягнув до річки Одер. Хеньо навіть не рухав ногами, ніби його коліна раптово зрослися, тому я тряс його і бив, щоб він рухався, але він не хотів, і я не міг його змусити — я перетягнув кульгавого та мовчазного Хенєка на інший бік. Гільзи від калаша сипалися з його кишень, мов зерно.
+++
Гадаю, перш ніж ми продовжимо, я повинен розповісти панові про тих двох, Вальдека та Ромека. Знаєте, що я думаю про людей? Так ось, нічого хорошого. Звісно, тоді я думав інакше, бо ми були друзями, і я справді думав, що ця хлопчача дружба в нас буде вічною. Молодий – завжди дурний. Я не знав того, що знаю зараз, а тепер я знаю, що люди насправді не змінюються, і з хлопця, такого, а не іншого, перетворюються на такого типа, а тип, саме такий, а не інший, тільки більший та гірший. Хоча з Хенєком все було інакше. На тих ділянках він перетворився повністю, і я не можу зрозуміти, чому.
Ми разом ходили до початкової школи. Вальдек жив в Олаві, Ромек — по сусідству зі мною, до школи їздили разом, і так ми стали колегами. Нас вдома було двоє, а в Ромека, здається, було семеро, якщо не більше. Ромек був найстаршим і мав доглядати за меншими. Я бачив, як він буквально тягнув оберемок кричущих короїдів. Вони не хотіли їсти, тому він кожному по черзі затикав ніс і запихав кашу зі шкварками до рота. Часом, вони знову розбігалися по подвір'ю, один виривав пір'я у курей, другий залазив на свиню, третій летів до води, четвертий щось там ще, а Ромек безпорадно крутився між ними.
Думаю, що те його покликання взялося саме звідти, з його досвіду опіки. Звісно, вдома багато молилися. Ромек став вівтарником, хоча, як я знаю, його більше турбували солодощі, які священик отримував з Німеччини, ніж вічне життя. Він навіть розкритикував Жанетку Врубель, яка навчалася з ним в одному класі. Жанета була схожа на гармату з мультфільму про піратів, постійно молилася по чотках, носила на голові чорний рушник, що імітував корнет монахині, і просила всіх називати її "сестрою". Одного разу до школи приїхав партійний активіст з Вроцлава, щоб повчати нас. Коли він заявив, що Бога не існує, Жанетка почала так голосно верещати, що він вибіг з класу. Її потягли до медсестри, потім до директора, але вона як відкрила хавало, так і не могла заспокоїтися. Зрештою, вчитель фізкультури дав їй по пиці, щоб вона замовкла.
Повертаючись до Ромека, він ніколи не домовлявся з дівчатами, бо дійшов висновку, що з ними одні лише неприємності. А він страшенно боявся неприємностей. Коли ми прогулювали уроки, він ніколи не хотів йти, якщо не йшов увесь клас. Він підштовхував мене чи Вальдека продавати гільзи, а коли ми йшли красти "спартака", він дуже сильно нас відмовляв. Він не хотів цього робити, але і сам не хотів повертатися, бо виглядав би боягузом. Такі люди не завоюють світ, але вони ідеально підходять на ксьондзів.
Вальдек — це була вже інша історія. Його мати керувала місцевим відділенням Польської жіночої ліги, батько пробився в партійні структури та очолював робітничу раду на фабриці клею, де виробляли шпаклівку, штучну замшу тощо. Старий Готфрід, щойно приїхав до Олави, помітив кам'яницю на площі П'ястів, і оскільки та була пошкодженою бомбою, зніс старий будинок на вулиці Хороброго на цеглу. Я знаю це, бо він взяв нашого тата на знесення; той не знав, що робити зі мною, тому взяв мене з собою. Мені було, мабуть, п'ять років, я носив ці цеглини, потім стрибав у тачку, а тато штовхав мене до площі П'ястів, де Готфрід чекав з горілкою та цигаркою. То були гарні часи. Тепер ви розумієте, що наш Вальдек був кращим хуєм робленим, змалку створеним для величі.
У школі всі носили берети та халати з причепленим гербом. Ми скидали їх, коли могли, але мало хто мав щось, чим можна було б похвалитися. Бідність. Більшість класу носили одяг, який успадковували від старших братів і сестер. Я сам мав короткі штани, лляні штани, пару вельветових штанів, і це було все. Вальдек же носив елегантні штани з манжетами, фланелеву сорочку та чорний светр зі справжньої вовни. З тим светром вийшов справжній скандал. У нас була нова вчителька. Гидка, мов диявол, шкідлива, як черниця. За школою вона помітила нашого Вальдека в тому светрі та одразу ж подзвонила його матері, сказавши, що він зарозумілий і не поважає інших дітей цим зухвалим вбранням. Директор спробував її відмовити, але замість матері до школи ввірвався старий Готфрід і так голосно накричав на неї, що чорнило в чорнильницях розбризкалося. Ми були раді, бо втратили близько двох уроків. Жінка ридала в кабінеті. Вальдек тепер без проблем носив свій светр, як не дивно, він отримував одні п'ятірки і міг гратися скільки завгодно. Про Вальдека не було багато хорошого сказати, але вчителі помилялися. Він ніколи не сунув носа і грав роль простака, навіть коли ним не був. Він вдавав із себе простого хлопця зі звичайної сім'ї. У роздягальні підкрадався до дівчат ззаду і намагався їх поцілувати, а одного разу він обійшов усю шкільну будівлю, зірвав крани з усіх умивалок і повідомив директору, що якийсь вандал пошкодив туалети. Директор шукав вандала, але не дуже агресивно. Хоча коли справа доходила до покарання за бешкетні дії, Вальдек ніколи не відкараскувався, мабуть, тому, що будь-яке покарання було дрібницею порівняно з побоями, які йому регулярно давав старий. Звісно, це він розпочав аферу зі "спартаком". Мені слід було слухати Ромека, а не його.