Ошелешений Лонгін запитав, що це має бути за костьол. Хеньо пояснив:
— Власне, не костьол, а святилище. Точніше кажучи, два святилища, чотири монастирі, друкарня, будинок паломника і якісь господарські будівлі, щоб нічого не бракувало, ну, пральня, їдальня чи щось таке.
Мабуть, тоді Лонгін не витримав. Він встав і почав ревіти, що це, блядь, взагалі має бути, що ділянки не для такого будівництва, нахер чотири монастирі і що цей Хеньо взагалі собі думає. Брвт сидів на стільці, рівно, як завжди, і розмазував цукор по піднебінню.
— Хто вам на це дозволить?! Монастирі на ділянках будуватимеш, сучий сину? Місто не погодиться. Костьол не погодиться. Кардинал від вас вже гикавку має. Ніхріна не побудуєш! – так ревів він.
А Хеньо поклав долоні на стіл, рівно й пласко, так, що між ними могла б поміститися лінійка з шкільного ранця. Я знаю, пане Лукаш, що так і було, бо він завжди так робив, коли мав щось важливе сказати. І він відповів Лонгіну:
— Знаю, що мені буде важко і люди хотітимуть мені завадити. Пан офіцер буде мені заважати, на що я не злюся, бо ж ці завади теж є частиною Божого плану. Тільки з одним я не можу погодитися. З цією згодою Костьолу, бо я її саме маю.
— А хто, курва, тобі її дав?! – продовжував ревіти Лонгін.
Він міг би так само кричати на скелі, на ялину, на гіпсову статую.
— Іоанн Павло II – відповів Хеньо. — Я був у нього у Ватикані, а потім він відвідав мене, і то двічі.
— Де він тебе відвідав? Папа? Той самий польський папа?
— Той самий. Один раз він був на ділянках на світанку, коли я молився, другий раз у нас на Спортивній, теж під час молитви. Іоанн Павло II має дар білокації, тобто може бути в кількох місцях одночасно. На мою думку, це дуже корисно, коли маєш стільки справ на голові, – додав Хенєк і, цілком задоволений, замовк.
Лонгін, з того, що мені розповідав брат, ще хвилину стояв над ним із стиснутим кулаком, напевно, хотів йому лупонути, але знав, що це нічого не дасть, і врешті-решт безсилля кинуло його на крісло.
— Пан насміхається з мене, так? То я вас відучу жартувати.
Я цього не бачив, але можу присягнутися, що в очах Хенєка промайнув той самий веселий блиск, який я бачив, коли він погоджувався на операцію у вроцлавській лікарні. Ця хлопчача, пустотлива радість доповнювала його серйозність, ту набожну пихатість. Мабуть, саме цього найбільше бракує мені. А Хенєк сказав Лонгіну прямо в очі, присягаюся, щось на кшталт:
— Я на вас не серджуся, любий пане офіцере. Коли я розмовляю з віруючими, вони не мають жодних проблем із білокацією. Людям, таким як ви, трохи складніше. Я це розумію, інакше й бути не може.
Вдома Хеньо з’їв подвійну порцію млинців і ще питав, чи залишилися якісь вареники з неділі. Він сказав нам, що даремно хвилювався. Комендант Лонгін виявився дуже приємною людиною. За всю розмову він розлютився щонайбільше тричі, і це швидко минуло.
+++
Незабаром виявилося, що Лонгін все ще знервований, і цей гнів якось не проходить. До міліцейського вагончика приєдналися "ниси", "полонези", неозначені "волги" та один бронетранспортер. З Вроцлава приїхав загін підтримання правопорядку в шоломах і з пластиковими щитами. Іноді з’являлися веремії. Більшість із них, щоправда, пробігали покірно, пам’ятаючи недавнє пиздюлини наприкінці карнавалу "Солідарності". Деякі старенькі жінки підходили до цих людей у формі, питали, чому вони віддаються такому безбожному заняттю, закликали до молитви і намагалися повісити чотки на кийки, щити та особисту зброю. Інші казали якісь матюки. Для них це закінчувалося погано.
Біля бараковоза зібрався майже такий самий натовп, як і біля сараю, бо штрафи сипалися густо. Першими пішли матвії. Міліціонери по черзі вели їх до воронків або ж до того барака на колесах. Цих великих, сумних хлопів тягнули, наче биків, яких ведуть на забій. Польдек зрозумів, у чому справа, і наказав своїм матвіям зняти пов’язки. Бідолаха сподівався, що хлопці зіллються з натовпом вереміїв. Тож міліціонери витягали з черги кожного другого хлопа, який був більш-менш кремезним.
Хапали за те, що огризалися, за паркування в недозволеному місці, за сміття, за торгівлю релігійними предметами, за блокування доступу до ділянок, за створення загрози дорожньому руху, і навіть за аморальні дії, тобто за те, що хтось сцяв в кущі. За це блокування вони могли б, якби захотіли, заарештувати всіх вереміїв, так там було тісно, тільки скажу вам, з арештом тридцяти тисяч людей могли б виникнути певні проблеми. У обґрунтуваннях на колегіях стояло, що слід надати власникам городніх ділянок можливість нормально користуватися своєю землею. Міліціонер з будки ревів у мегафон, щоб звільнити прохід, бо в черзі до Хеня стоять старі й хворі люди, а в разі нещастя швидка аж ніяк не доїде. Відразу якийсь чоловік вигукнув: