— Пане владо, ми тут усі старі й хворі!
Веремії вибухнули сміхом. Скутого чоловіка потягли до воронка.
Найбільше штрафів виписали за неправильну парковку та створення небезпеки. Автобуси, приватні автомобілі, навіть трактори та звичайні вози тіснилися на узбіччі, так що іноді проїзд ставав просто неможливим. До речі, міліцейські "ниси" та "полонези" теж не допомагали ситуації. Міліціонери вирушали на обхід, сували бланки штрафів за склоочисники, а їхні колеги, вже в цивільному, слідували за ними і знімали дзеркальця. У свою чергу, загрозу дорожньому руху створював кожен, хто виходив на проїжджу частину, але найбільше діставалося тим вереміям, які повзли по узбіччю на колінах. На думку Лонгіна, повзання на колінах дезорієнтувало водіїв, а вже точно такий заглиблений у молитву "пішохід" менше кидався в очі.
Я навіть співчував їм, знаєте? Сам дивуюся, бо ж я не любив цих вереміїв, тим більше, що як міліція почала добряче давати по дупі, вони одразу злетілися на Спортивну. Уявіть собі таке… Ні, мене аж трясе, коли я про це розповідаю. Ну добре, пан слухає. Отже, ці бабусі повзуть узбіччям на колінах, моляться "Радій, Маріє", ні на що не дивляться. Збігаються мундирні, беруть таку бабу під пахви вдвох і тягнуть до вагончика. Баба одуріла, вони її несуть, вона молиться і підгинає ноги, ніби все ще стоїть на колінах, а за нею сиплються святі картинки, медальйони та фотографії мого братика. Іноді вони лише шарпали цих жінок, іноді знову пинали і били, тягнули за носи. Все для того, щоб змусити їх якось реагувати, щоб був арешт замість адміністративного штрафу.
Були й інші, серйозніші справи. До комісаріату потрапила жінка, у якої на присадибних ділянках вкрали сорок тисяч злотих. Це була купа грошей. Баба, схожа на болотну німфу, у пальто три чверті довжини та з сумочкою, оздобленою позолотою, звинувачувала вереміїв у тому, що вони відібрали її заощадження всього життя. Ніхто не питав, чому вона притягла таку купу бабла на ділянки. Лонгін носом винюхав можливість, і в комісаріаті аж зароїлося від випадкових вереміїв, звинувачених у цій крадіжці. Професійні злодії, які з’їхалися до Олави з усієї Польщі, продовжували робити своє, а жінка врешті зізналася, що приїхала сюди з проблемами меніску. Хеньо зробив експрес-чудо, і вона в сердечному пориві сунула йому ці сорок кусків до кишені. Потім їй стало шкода грошей, вона усвідомила, що нога була б здоровою і без цих грошей. Лонгін, який ненавидів, коли з нього робили дурня, затримав її на сорок вісім годин виключно для профілактики. Там вона, нібито, дерла на все горло, хто вона така і що нам зробить. Так їй хльоснули відро холодної води в камеру, і після того від неї було чутно лише молитви.
На вулиці Собєського вбили десятирічного хлопчика. Хтось задушив його рушником, забрав в квартирі гроші та одяг і накалякав на якомусь папірці, що нарешті здійснив омріяну помсту. І тільки його і бачили. Ви розумієте, раніше у нас такі жахливі речі просто не траплялися. Хлоп забив бабу за гаманець, бомжі порізалися після пляшки яблучно-вигідного — такі приємності я розумію. Але хто вбиває дитину? Хто мститься на дитині? Для мене, для всіх у місті це було немислимо. Таке могло статися в Америці, в якійсь Бидгощі, але не тут. І одразу хтось придумав, що вбивцею має бути чужинець, якийсь надзвичайно поганий веремія. Звісно, адже в Олаві живуть самі добрі люди. Мати хлопчика кидалася на труну, а люди Лонгіна витягали з ділянок кожного, хто здавався їм вбивцею дітей.
Оскільки ми вже зачепили цю тему, то Лонгін гримнув на Вальдека, той підібгав хвоста, і в міській раді влаштували колегію з питань правопорушень. Кажуть, вони працювали в прискореному режимі, хоча, як на мене, це був турбо-режим. Вони могли засудити три десятки людей на день. Я бачив тих типів, як вони палили сигарети перед ратушею. Усі мали сірі костюми, бліді пальці й поводилися так, ніби під ними тріскався лід. Невдовзі перед колегією постав і мій Хеньо. Йому накинули загалом тридцять сім штрафів, усі за участь у незаконних зібраннях. Під час слухання він сплітав руки й увесь час посміхався.
— Я цього зовсім не розумію, Збишеку, — сказав він мені, коли я проводжав його на Спортивну. — Чому саме тридцять сім? Адже ми зустрічалися на ділянках частіше. Чи означає це, що частина зібрань була легальною, а частина — нелегальною? А якщо так, то як я маю відрізнити легальне від нелегального, бо для мене вони проходили абсолютно однаково. Не сердься на мене, я просто хочу знати, щоб у майбутньому уникнути неприємностей.