До того ж з’явилися, знаєте, невідомі зловмисники. Вони тинялися парком, по троє-четверо. Вишукували стареньких. У літніх людей виривали трості, висипали дрібнички з сумочок і ламали хрести. Молодших просто били. Тільки побиття було не найгіршим, а саме ці розсипані сумочки. Я раз бачив бабулю, яка стояла на колінах на мокрій землі, збирає свої пенсійні копійки, вибирає святі картинки з багнюки, вишукує чотки. Ніж сам в кишені відкривається. Що тут поробиш? А нічого не поробиш. Кожен, хто доніс на цих невідомих злочинців, мав неприємності, бо сидів безкінечно у відділкові, відповідав знову й знову на ті самі запитання і переконував, що він не є провокатором.
Дорога до Хеньо стала викликом, і веремії вступили в цю гру. Іноді вони ділилися на дві групи. Перша, менша, привертала до себе увагу міліції, тим часом решта прямувала стежкою прямо на ділянки. З’явилися провідники, які знали дорогу і за плату гарантували дістатися до благословенної мети. Більшість із них була з Олави і розраховувала на удачу. У разі невдачі вони розводили руками, а іноді навіть віддавали половину грошей. Наприкінці треба було прорватися крізь кордон навколо ділянок. За найскромнішими підрахунками, три чверті вереміїв відсівалися по дорозі, решта ж отримували в нагороду благословення Хеньо, молитовний марафон і чашку чаю від пана Больо, що продавався, як на нього, дуже дешево.
А пам’ятаєте, пане, того нещасного хлопчика, якого вбили? Вбивцю спіймали, і ним виявився не якийсь веремій, як того хотілося Лонгіну, а професійний злодій з Олесьниці. Він вдерся в дім, сподіваючись, що в квартирі нікого немає, але застав десятирічного хлопчика. Піддушив його занадто сильно чи щось таке, і малюка вже не було. У паніці вбивця нашкарябав, що "нарешті здійснив свою помсту", бо хотів, щоб міліція шукала когось із родини, сусідів чи з школи. Він пограбував квартиру і тому його й спіймали. Людина може обдурити іншу людину, але ніколи себе. Справжня природа завжди виходить назовні. Повія буде повією, а злодій — злодієм. За цю дитину йому вліпили вищу міру. Цікаво, чи думав він про речі, які вкрав, про одяг і гроші, коли його вішали.
Правда вилізла і з того молодого міліціонера, який хотів зірвати хрест з сараю і поламав ногу під час падіння. Ногу склали, і на милицях його відпустили додому. Він ходив, але на Бачиньського йому сказали, що стрибати він навряд чи коли зможе. Хлопець остаточно зламався. Що це за хлоп, який не може потанцювати на вечірці? Він не знаходив себе від розпачу, і від цього смутку спершу завітав до церкви, а потім на ділянки. Впав на коліна перед Хенєком, відкинув милиці й почав танцювати у славу Божу. Я бачив його потім кілька разів. Він ходив цілком нормально, тільки шипів на кожному кроці. Всім розповідав, яким грішником був, служачи в міліції, базікав про своє навернення, милосердного Творця і надприродні здібності Хеня. Рот у нього не зачинявся. Не дивно, що люди любили його ще менше, ніж коли він служив у міліції.
+++
Пан дивується, як це можливо, що таких пророків так били, а нікому з тих, хто бив, нічого не сталося. У цій країні бракує відшкодування кривд, це одне, та й ніхто ніколи не боровся за таких пророків. Священик у річці, побитий робітник, ув’язнений професор ще справляють враження, чого не можна сказати про наших вереміїв. Занадто дурні, занадто бідні, до того ж смішні зі своїми піснями та хрестами. Такому можна набити пику. Я вже трохи пожив і знаю, що в цьому світі людина ніщо без союзників. За "Солідарність" заступилися американці, у священиків був Войтила, а ми в Олаві залишилися самі з цим лайном, і нікому було нас захистити. Поставте себе на моє місце. Це середина вісімдесятих. Пан відносно молодий й сильний. Ви б щось зробили для пророків? Ну от, бачите, я теж нічого не зробив.
Переслідування закінчилися раптово. Одного дня вереміїв били кийками по нирках, іншого — вони могли спокійно дістатися до ділянок. Так сталося, бо бомба, яку майстрував Лонгін, вибухнула у нього в руках. Він просто мусив віддати статую Марії. Як ви пам’ятаєте, вона потрапила до Вроцлава, де її досліджували в Інституті судової медицини. Що там знайшли, я точно не знаю, бо навіть Хенєк не бачив результатів досліджень. Зате я знаю, чого не знайшли. А саме слідів шахрайства. Вони просвердлили її, мов зуб, і нічого. Кров на щоках була людською, але не належала Хенєкові. Група була іншою. Це все, що нам сказали.